Аеродром

Визначення і загальна характеристика

АЕРОДРО́М (від аеро… і грец. δρόμος — місце для бігу) — земельна ділянка, спеціально обладнана для зльоту, посадки, роз­міще­н­ня та обслуговува­н­ня літаків. А. включає летовище і зони для забезпече­н­ня роботи радіотех. та світлосигнал. систем посадки-зльоту (див. схему). На летовищі як осн. частині А. роз­ташовують одну чи кілька літних смуг, руліжні доріжки, перони, місця тривалого стоя­н­ня літаків та май­данчики спец. при­значе­н­ня. Літна смуга складається зі спланованої ділянки, до якої входять злітно-посадк. смуга, без­посередньо при­значена для операцій зльоту і посадки літаків, бічні смуги без­пеки та прикінцеві смуги гальмува­н­ня. Кількість і орієнтува­н­ня літних смуг на летовищі залежить від за­даної пропуск. спроможності А., по­вторюваності вітрів різних напрямків і швидкостей, роз­ташува­н­ня насел. пунктів, сусідніх А. і повітр. трас, характеру місцевості тощо. Роз­міри приаеро­дром. території та особливості роз­ташува­н­ня на ній різних обʼєктів залежать від умов, необхідних для убезпече­н­ня польотів. А. бувають цивільні і військові. Цивільні А. роз­різняються за кількістю злітних смуг — одно- і багатосмугові; залежно від наявності твердих аеро­дром. покрит­тів на злітно-посадк. смузі — А. з твердими покри­т­тями (з бетону, армобетону, залізобетону, асфальтобетону та ін. матеріалів) і ґрунтові; за екс­плуатац. при­значе­н­ням — трасові (А. аеропортів), заводські, спільного (з іншими ві­домствами) викори­ста­н­ня, на­вчальні, спортивні та А. спец. при­значе­н­ня (для викона­н­ня авіац. робіт пере­важно у с. госп-ві, лісівництві, патрулюван­ні, аерофото­зніман­ні та на­дан­ні мед. допомоги); залежно від допуску до екс­плуатації при певних погодних умовах (видимості) на злітно-посадк. смузі — категорійні і некатегорійні; від­повід­но до характеру і виду обслуговува­н­ня літаків — базові, основні, неосновні, запасні і деякі ін. різновиди. Злітно-посадк. смуги А. залежно від їхньої довжини діляться на шість класів — А, Б, В, Г, Д і Е (довжина для кл. А може досягати 3500–4000 м за ширини твердих покрит­тів 60 м, для кл. Е — 1000–1200 м із шириною 21 м). Клас злітно-посадк. смуги ви­значає кл. А., — їх шість, і по­значаються вони тими ж літерами. Для багатосмугових А. клас ви­значається класом гол. злітно-посадк. смуги, яка найдовша, обладнана найдосконалішими системами посадки або має ін. пере­ваги. Кл. А. — осн. класифікац. показник, що ви­значає нормат. вимоги до їх проектува­н­ня. Руліжні доріжки, які використовують для назем. руху літаків, діляться на магістральні, сполучні, допоміжні та перон­ні. Групові та індивід. стоянки літаків роз­міщують на пасажир. і вантаж. перонах, місцях тривалого стоя­н­ня та на май­данчиках спец. при­значе­н­ня. Вони мають від­повід­не обладна­н­ня, що до­зволяє обслуговувати літаки, здійснювати посадку (висадку) пасажирів, завантаже­н­ня (роз­вантаже­н­ня) багажу, вантажів та пошти. Окремі види обслуговува­н­ня літаків виконують на май­данчиках спец. при­значе­н­ня, до яких належать май­данчики: миття літаків, запуска­н­ня та апробації авіа­двигунів, пере­бува­н­ня літаків перед вирулюва­н­ням на злітно-посадк. смугу, пере­дангарний тощо. З урахува­н­ням госп. потреб на деяких А., крім літаків, можуть базуватися вертольоти. А., при­значені тільки для вертольотів, називають верто­дромами. Існують також гідроаеро­дроми, на яких екс­плуатують гідролітаки. Про будівництво першого в Україні А. у Києві (на Куренівці) пові­домляється в часописі за 1909. У 1910 почалось будівництво А. в Одесі, а 1914 на теренах України діяло три по­стійних А. — у Києві, Одесі і Севастополі. Всі вони були ґрунтові. Роз­виток аеро­дромобудува­н­ня в Україні роз­ширюється від 1923, коли було створено АТ «Укрповітряшлях». У 40-х рр. на цивільних А. в Києві (Жуляни), Харкові, Львові і Донецьку збудували перші злітно-посадк. смуги роз­міром 1100×80 м із твердими покри­т­тями із ше­сти­гран. бетон. плит завтовшки 14 см, що дало можливість екс­плуатувати більш важкі літаки і значно під­вищити сезон­ну регулярність польотів. За період 1958– 70-х рр. у Києві (аеропорт «Борис­піль»), Одесі, Сімферополі, Харкові, Львові і Донецьку були побудовані нові злітно-посадк. смуги для при­йому перших пасажир. літаків з газотурбін. двигунами Ту-104, Іл-18, Ан-10. Станом на 1980 всі обл. центри України мали А. з твердими покри­т­тями. Нині в Україні зареєстровано бл. 70 А. цивіл. авіації. Деякі з них модернізуються, зокрема за про­грамою комплексної рекон­струкції А. між­нар. аеропорту «Борис­піль» у 2001 введено в дію одну із найсучасніших в Європі злітно-посадкову смугу роз­міром 4000×60 м, збудовану з високоміц. бетону шаром завтовшки 45 см (заг. товщина покри­т­тя 90 см). В Україні понад 20 військових А. та А. Мінмаш­прому, що також використовуються для цивіл. авіац. пере­везень. У сучас. світ. практиці аеро­дромобудува­н­ня ві­домі унікальні приклади будівництва А., напр., на штуч. островах — у бухті Каолунґ біля м. Гонконґ, аеропорт «Чек-Лап-Кок» (Китай) та в Осакській затоці, аеропорт «Кансай» (Японія); подовже­н­ня існуючих злітно-посадк. смуг за рахунок від­во­йованих у моря прибережних ділянок суші — А. аеропортів «Наґасакі» (Японія), «Ніцца-Лазурний Берег» (Франція), «Ла-Ґардія» (США); будівництво аеро­дром. споруд і автотранс­порт. комунікацій у двох рівнях — проходже­н­ня автомагістралі у тунелі під злітно-посадковою смугою і руліжною доріжкою в аеропорту «Сімферополь» та прокла­да­н­ня руліжних доріжок мостовими пере­ходами над автомагістра­л­лю в аеропорту «Мюнхен». Ві­домий також досвід будівництва за спец. технологіями сніжно-льодових А. в Антарктиді по­близу наук. станцій «Молодіжна» (Росія) і «Мак-Мердо» (США), на яких у різні роки виконували польоти важкі транс­порт­ні літаки на коліс. шасі. Проектува­н­ням та дослідж. у галузі аеро­дромобудува­н­ня в Україні за­ймається Держ. НДПТІ цивіл. авіації «Украеро­проект» та каф. аеропортів Нац. авіац. університету України (Київ).

Літ.: Блохин В. И. К истории отечествен­ного аэро­дромостроения (1908– 1917 гг.) // Тр. Киев. ин-та инж. гражд. авиации. 1978. Вып. 3; Особен­ности строительства и эксплуатации аэропортов в условиях зарубежных стран. К., 1993; Повітряний кодекс України. К., 1993; ДСТУ 3228–95 «Аеро­дроми цивільні. Терміни та ви­значе­н­ня». К., 1996; Блохин В. И. и др. Аэро­дромы граж­данской авиации: Учеб. для вузов. Москва, 1996; «Аэро­дромы». Приложение 14 к Конвенции о международной граж­данской авиации. Монреаль, 1999; Белинский И. А. и др. Опыт строительства новой взлетно-посадочной полосы из высоко­прочного бетона // Аэропорты. Про­грес­сивные технологии. 1999. № 3.

І. О. Білінський, В. М. Золотоперий, М. В. Шинкарчук

Завантажити статтю