Айтматов Чингіз Торекулович

Визначення і загальна характеристика

АЙТМА́ТОВ Чингіз Торекулович (Айтматов Чынгыз Төрөкулович; 12. 12. 1928, аїл Шекер, нині Таласької обл., Киргиз­стан — 10. 06. 2008, м. Нюрнберґ, Німеч­чина) — киргизький письмен­ник, громадський діяч. Нар. письмен­ник Киргиз. РСР (1968), академік АН Киргиз. РСР (1974), Герой Соц. Праці (1978) та Герой Киргиз. Респ. (1997), дійс. чл. Європ. академії наук, мистецтва і літ-ри (1983), чл. Всесвіт. академії наук, мистецтв і літ-ри. Ленін. премія (1963), Держ. премії СРСР (1968, 1977, 1983). Закін. Киргиз. с.-г. ін­ститут (1953) і Вищі літ. курси при Літ. ін­ституті (Москва, 1958). Очолював Спілку кінемато­графістів (1962–86) і СП (1986–94) Киргиз­стану. Від 1995 очолював Асамблею культур народів Центр. Азії. Головний редактор журналу «Иностран­ная литература» (1988–90). Нар. депутат СРСР. Від 1989 — голова Комісії Ради Національностей ВР СРСР з питань роз­витку культури, мови, нац. та інтернац. традицій, охорони істор. спадщини. У березні–листопаді 1990 — чл. Президент. ради СРСР. Від листопада 1990 — Над­звичай. та Повноваж. Посол СРСР (від 1992 — РФ, від лютого 1995 — Респ. Киргиз­стан) у Великому Герцогстві Люксембурґ. Писав киргиз. і рос. мовами. У перших творах у романтиз. тонах змальовував умови життя в роки війни і в повоєн. час (повісті «Тяжелая пере­права», 1956; «Мы идем дальше», «Лицом к лицу», обидві — 1957). У повістях «Джамиля» (1958), «Первый учитель» (1959), «Верблюжий глаз», «Тополек мой в красной косынке» (обидві — 1961; уві­йшли до зб. «Повести гор и степей», 1962) від­ображені зміни в житті киргиз. народу після жовтн. подій 1917. У повісті «Материнское поле» (1963) утверджується велич жінки-трудівниці, багатство душі Матері, її мудрість та любов до життя всупереч ви­пробува­н­ням долі. Трагіч. від­блиском війни по­значена повість «Ран­ние журавли» (1975), де зображено перед­часне змужні­н­ня під­літків. Гостра соц.-морал. про­блематика досліджена у повісті «Прощай, Гульсары!» (1966), в якій через долю героя показано трагічні події доби тоталітаризму. Органічна єд­ність людини і природи, що стає морал. імперативом сучасності, пристрасне заперече­н­ня всілякого зла, руїн­ницьких сил, які прагнуть стерти істор. памʼять, від­кинути засади нар. етики, — такий зміст повісті «Белый пароход (После сказки)» (1970), у якій письмен­ник звертається до поетики міфу, притчі. Введе­н­ня легенди в художню структуру повісті «Пегий пес, бегущий краем моря» (1977), наскрізь пройнятої символікою, дає змогу глибше виявити гуманіст. пафос твору, мотив спільності люд. роду. Складний комплекс ідейно-філос. та гром.-політ. про­блем, повʼязаний зі станом та пер­спективами роз­витку су­спільства, всієї сучас. цивілізації, висвітлено в романах «И дольше века длится день» («Буран­ный полу­станок», 1980), «Плаха» (1986), «Белое облако Чингизхана» (1989), «Мария в снегах» (1991) та ін., де втілено думку про єд­ність людства і від­повід­альність людини за збереже­н­ня життя на Землі, утверджується висока духовна місія сучасника. Ідею «планетарної сві­домості» як необхідну перед­умову забезпече­н­ня миру на Землі, подола­н­ня суперечностей між різними су­спільно-політ. системами, спів­робітництва між народами в сучасну епоху А. послідовно об­стоював у публіцист. ви­ступах (частина з них опубл. у вид. «Статьи, вы­ступления, диалоги, интервью», Москва, 1988). Був організатором Іссик-Кульського форуму діячів світ. культури (1986). Автор стат­ті про Т. Шевченка «Неисчерпаем, как Днепр» (1964). Усі твори А. ви­дані у Москві. Творчість А. має велику популярність. Його твори пере­кладено понад 150 мовами народів світу. Укр. мовою їх пере­кладали М. Шумило, А. Осипчук, І. Щербина та ін. Про творчість А. писали О. Гончар, Л. Новиченко, Н. Кузякіна, П. Сердюк, А. Погрібний та ін. За інсценіз. повістями А. здійснено ви­стави у театрах України: «Материнське поле» (1966 — Київ. обл.; 1975 — Рівнен. укр. муз.-драм. театри; 1985 — Донец. обл. ТЮГ у Макіївці), «Тополенька моя в червоній хустині» (1965 — Кіровогр. і Сум. укр. муз.-драм. театри), «І понад вік триває день» (1983 — Дні­проп. рос. драм. театр), «Плаха» (1988 — Івано-Фр., 1989 — Волин. муз.-драм. театри), «Прощай, Гульсари!» від 1977 у репертуарі А. Паламаренка (художнє чита­н­ня).

Тв.: укр. перекл. — Материнське поле. 1967; Джаміля. 1975; Рябий пес біжить краєм моря. 1977; Ранні журавлі. 1978; Повісті гір і степів. 1980; Твори. Т. 1–2. 1983 (усі — Київ).

Літ.: Асаналиев Е. Открытие человека современ­ности: Заметки о творчестве Чингиза Айтматова. Фрунзе, 1968; Сердюк П. О. Чингіз Айтматов. К., 1971; Коркин В. Человеку о человеке. Заметки о творчестве Ч. Айтматова. Фрунзе, 1974; Воронов В. Чингиз Айтматов. Москва, 1976; Гачев Г. Чингиз Айтматов и мировая литература. Фрунзе, 1982; Новиченко Л. Щоб людина була людиною… // Айтматов Ч. Твори. Т. 1. К., 1983; Левченко В. Г. Чингиз Айтматов. Москва, 1983; Шумило М. Райдуга від обрію до обрію // Силуети. Стат­ті, спогади, щоден­никові записи. К., 1990.

А. Д. Акматалієв, І. Д. Бажинов

Завантажити статтю