Антонич Богдан-Ігор

АНТО́НИЧ Богдан-Ігор (05. 10. 1909, с. Новиця Городоцент пов. на Лемківщині, нині Польща — 06. 07. 1937, Львів) — поет, перекладач, літературний критик. Батько, Василь Кіт, перед народж. сина змінив прізвище на Антонич — за іменем свого батька. Любов до поезії хлопчикові прищепила вихователька (пістунка) — сільс. дівчина, яка знала багато віршів, пісень, легенд, казок. Початк. освіту здобув удома, середню — в Сяноц. польс. класич. гімназії. У школі для дітей українців було відведено дві години на тиждень для вивчення української мови. 1928 А. вступив на філос. факультет Львів. університету, де під керівництвом Г. Ґартнера та Ю. Кляйнера вивчав слов’ян. філологію і проявив здібності науковця. Закін. навчання 1933 зі ступ. магістра філософії. Оскільки університет був польс., студенти-українці поза його межами створили гурток, виголошували реферати на мовознавчі, літературознавчі та мист. теми. Участь А. в ньому сприяла формуванню його нац. світогляду, опануванню норм української літературної мови; тут він уперше виступив із читанням власних поезій. Після закін. університету А. працює як літератор і журналіст; друкує в галиц. газетах і журналах вірші, статті про літературу і мистецтво, 1934 редагує ж. «Дажбог», стає чл. Асоц. незалеж. укр. митців (АНУМ). Поет. зб. «Привітання життя» (1931) засвідчує формування творчої індивідуальності митця під впливом світ. класики та модерніст. тогочас. течій у літературі — від неоромантизму до сюрреалізму. Книга не має чіткої стильової домінанти — риси символізму переплітаються з бароковою грою словом, а класич. сонет переходить у деструктив. верлібр. Формальні ознаки відображають характер світобачення поета, його сприйняття дійсності як драми буття: гімн красі, силі, молодості проспіваний тут «мовчанням уст». Невідповідність між мрією і дійсністю, роздвоєння душі особливо виразно виступають у циклі «Бронзові м’язи», напис. під впливом збірки польс. поета К. Вежинського «Laur olimpijski» («Олімпійський лавр», 1928). У наступ. добірках широта тематики та різноманітність строфіч. будови вірша поступаються місцем кільком наскріз. мотивам, що виразно засвідчує зб. «Три перстені» (1934), де А. виступає сформов. поетом, який знайшов власні тему і мову. Книга відповідає настанові автора, що «творчість повинна мати подвійне “покриття”: у (…) внутрішній правді творця і в правді дійсності» (ст. «Сто червінців божевілля»). Ці дві сторони складають тут єдине ціле. У віршах постають село і природа Лемківщини. В уяві лірич. героя оживають у різних варіантах враження дитинства і юності. Але пейзажні краєвиди та реалії сільс. життя — швидше опорні пункти асоціацій, з яких твориться трансформ. уявою друга реальність, що спирається на спосіб світовідчуття, у якому збереглися релікти язичн. погляду на світ. Шукаючи «дочасності», «прапервісності», поет відчуває спорідненість характеру нар. світогляду з тими міфологемами, які утверджувала новітня поезія, зокрема з ідеєю вічної трансформації природи В. Вітмена. Вслуховування у «слова старої ворожби в ім’я землі, в ім’я вогню», звеличення «вітального праінстинкту природи» і становить той другий рівень лірич. сюжету «Трьох перстенів», який стає ланкою зв’язку, що веде від індивід. сприйняття і переживання природи до її міфологізації, виокремлення осн. мотивів, які автор об’єднав образом персня: цю тріаду складають перстень пісні («Елегія про перстень пісні»), перстень молодості («Елегія про перстень молодості») та перстень смерті («Елегія про перстень ночі»). Зб. «Три перстені» започаткувала розвиток двох рівнобіж. ліній, які у зб. «Книга Лева» (1936) та «Зелена Євангелія» (1938) оформлюються і композиційно: зміст збірок ділиться на «глави» й «інтермецо». У «главах» переважає епічне начало зі склад. метафорикою та багатостоп. (7–8 стоп) рядками, «інтермецо» — спалахи-мініатюри, у яких сконцентровано великий заряд драматизму. Паралел. розгортання двох планів підкреслює протистояння вихід. засад поет. світу А. У віршах книги відбився кожний із зазначених символів: вогонь, сонце, ранок, золото, сузір’я Лева. Але міфологізм «Книги Лева» — значно ширшого мірила, він передусім — у «містичній єдності зі світом», у тому, що творчість для А. — це «формула екстази», акт, не підвлад. контролю свідомості. Це такий самий процес, як зростання і згасання у природі, що сама просякнута поезією. У «Першій главі» «Книги Лева» переважають біблійні мотиви, які співвідносяться з язичн. світосприйняттям. Для втілення «праречі» А. прагнув знайти «праслово», суть речей «схопити в клітку слова», що можна осягнути шляхом прозріння, екстазу, зняття межі між реальним та ірреальним, розумом та інтуїцією («мистецтво творять шал і розум»). У концепції світу А. окреслюється цикл косміч. буття від «прапервісного мороку природи» в «Книзі Лева» до «сурм останнього дня» у «Зеленій Євангелії» та «Ротаціях» (1938). У «ліричних інтермецо» «Книги Лева» та «Зеленої Євангелії» обриси лемків. пейзажу обмежено ущільнені, грані в системі суб’єктно-об’єкт. відношень стираються, ліричне «я» поета то об’єктивується («Теслів син», «Яворова повість»), то зливається зі світом природи («Сад»). Збірки «Книга Лева» та «Зелена Євангелія» засвідчили філос. рівень худож. мислення А. Незавершена зб. «Ротації», на думку багатьох дослідників, знаменувала поворот поета від біосу до соціуму, від життя природи до життя сучас. міста з його контрастами і проблемами, конкрет. предметністю. У темат. плані вона продовжує деякі лінії «Привітання життя» та ранніх віршів, що не увійшли до жодної збірки, у плані філос. розвиває мотиви «Книги Лева» та «Зеленої Євангелії». Місто в «Ротаціях», за визнанням самого автора, «майже царина природи», «майже біологізоване» («Як розуміти поезію»): у нього ніби перетікає хаос «темних вод» і «дочасного світла», воно — антиприрода і постприрода, що дійшла остан. стадії свого циклу.

Еволюція світогляду А. відбилася на зміні стильових акцентів його поезії. Якщо в «Привітанні життя» наявні ознаки різних стилів, що призвело до певної еклектичності, то в наступ. книгах — це вже видозміни індивід. стилю. Яскрава метафоричність «Трьох перстенів» дала підставу віднести А. до поетів-імажиністів і навіть назвати його єдиним в укр. літ-рі представником цієї стильової течії (М. Неврлий). Нові художні підходи, зокрема дух заперечення і негації у «Ротаціях», розвивали риси поетики з сильними елементами деструкції образу, насичення вірша реаліями техніко-урбаніст. пейзажу («Мертві авта»). Сам поет ознаки свого стилю цього періоду характеризував як «якийсь надреалістичний натуралізм» («Як розуміти поезію»), що найбільше відповідає сюрреалізмові. Та все-таки зараховувати «Ротації» до сюрреалізму, як і «Три перстені» — до імажинізму, беззастережно не можна. Імажинізм передбачає іманентність образу-метафори аж до тієї межі, коли образ поглинає ідею, а сюрреалізм, згідно з засадою його теоретика А. Бретона, має на увазі «психологічний автоматизм». Ні перше, ні друге поезії А. не притаманне; він поет швидше концепцій. мислення з великою інтелект. напругою образу. Назвавши себе хрущем на Шевченковій вишні, А. проголосив пріоритет нац. традиції у своїй творчості. Водночас він — митець 20 ст., якому властива новизна і свіжість худож. мислення, що ставить його в один ряд із такими поетами, як Ф. Ґарсія Лорка, В. Незвал, Пабло Неруда, Ю. Тувім, Л. Новомеський та ін. Засвоюючи творчий досвід Т. Шевченка, В. Вітмена, Й.-В. Ґете, Р. Таґора, Р.-М. Рільке, А. створив власну концепцію світу і вплинув на подальший розвиток укр. поезії, зокрема на творчість представників «київської школи» 60-х рр. та вісімдесятників. Лібрето опери «Довбуш» А. писав від 1935 на замовлення композитора А. Рудницького. Він завершив його, але автор музики вимагав переробити твір відповідно до особливостей жанру опери. Смерть обірвала роботу, і завершував лібрето поет С. Гординський (оперу «Довбуш» так і не було створено). Перший варіант лібрето має самост. художню вартість. Осн. акцент твору — моральний: смертельно поранений Олекса Довбуш приходить до усвідомлення, що «не можна йти крізь зло до добра». Матеріали архіву А. у Львів. наук. б-ці ім. В. Стефаника НАНУ свідчать, що він від поч. 30-х рр. пробував свої сили і в прозі. У ж. «Дажбог» (1932, № 1) під заголовком «Гріх» був надрук. уривок із роману «На другому березі». Сюжет твору — детектив. характеру, з любов. трикутником у центрі, але самост. вартість становить вставна повість, персонажі якої ведуть дискусію про поезію, сенс життя тощо; зміст дискусії перегукується з мотивами поезії А. У новелах «Політик» і «Три мандоліни» автор вдало вдається до сатири та гротеску. Глибиною думки й аналітичністю відзначаються теор. та літ.-крит. статті А. «Між змістом і формою» (з приводу книги М. Рудницького «Між ідеєю і формою», 1932), «Національне мистецтво» (1933), «Поезія по цей бік барикади» (1934), «Становище поета», «Сто червінців божевілля» (1935) та ін., присвяч. проблемам призначення мистецтва, природи худож. таланту тощо; вони зберігають свою актуальність і досі. А. виходив з того, що завданням мистецтва не є відтворення дійсності чи краса, а «метою мистецтва є викликати в нашій психіці такі переживання, яких не дає нам реальна дійсність» («Національне мистецтво»). Тому цілком природно, що в питанні інтерпретації творів він стояв близько до феноменолог. школи Р. Інґардена, яка зміст худож. творів пов’язує з актом сприйняття, що передбачає множинність змістів («Між змістом і формою»). Найважливішим у літературі й мистецтві А. вважав не напрями й течії, а творчу індивідуальність митця, завдання якого — «влити в жили мистецтва живу кров наших днів, але так, щоб не перестало воно бути справжнім мистецтвом» («Становище поета»). Твори А. перекладено багатьма мовами, вони стали об’єктом досліджень вітчизн. і зарубіж. літературознавців.

Рекомендована література

1. Українська поезія у поляків // Назустріч. 1936. № 6;
   Google Scholar Internet
2. Антонич Богдан- Ігор: [Некролог] // Дзвони. 1937. Ч. 6/7;
   Google Scholar Internet
3. Трофимук С. Поет весняного похмілля // Жовтень. 1964. № 2;
   Google Scholar Internet
4. Неврлий М. Поет із серцем у руках // Антонич Б.-І. Перстені молодості. Пряшів, 1966;
   Google Scholar Internet
5. Зілинський О. Дім за зорею // Дукля. 1966. № 6;
   Google Scholar Internet
6. Гординський С. Богдан-Ігор Антонич. Його життя і творчість // Антонич Б.-І. Зібрані твори. Нью-Йорк; Вінніпеґ, 1967;
   Google Scholar Internet
7. Павличко Д. Пісня про незнищенність матерії // Антонич Б.-І. Пісня про незнищенність матерії. К., 1967;
   Google Scholar Internet
8. Боровий В. Привітання життя // Прапор. 1968. № 6;
   Google Scholar Internet
9. Ільницький М. Незнищенність поезії // Вітчизна. 1968. № 6;
   Google Scholar Internet
10. Його ж. Так Антонич починався // Дніпро. 1968. № 10;
    Google Scholar Internet
11. Козій Д. Трояке джерело творчого натхнення Антонича // Слово. Едмонтон, 1970. Зб. 4;
    Google Scholar Internet
12. O. Ilnytskyj. Antonych: Intimations of Mortality // J. of Ukrainian an graduarte Studies. Toronto, 1976. № 1;
    Google Scholar Internet
13. Рудницький А. Лебедина пісня Богдана Антонича // Антін Рудницький. Про музику і музик. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1980;
    Google Scholar Internet
14. F. Nieuwaýny. Zakochany w ýycin poganin // B. I. Antonycz. Ksiæga Lwa. Warszawa, 1981;
    Google Scholar Internet
15. B. Rubchak. Reveries of the Earth: Three slavic versions // Poetica Slavica. Ottawa, 1981. № 2;
    Google Scholar Internet
16. A. Flaker. Od «Taljaga ýivota» do «Velikog putovanja» Antoniè na stilskom razmedu // Groatica. Zagreb, 1983. № 9;
    Google Scholar Internet
17. Весни розспіваної князь. Слово про Антонича. Статті. Есе. Спогади. Листи. Поезії. Л., 1989;
    Google Scholar Internet
18. Богдан-Ігор Антонич: Покажч. друкованих матеріалів та автографів до 80-річчя з дня народження. Л., 1989;
    Google Scholar Internet
19. Андрухович Ю. Євангеліє від Антонича, або Зелена книга прощання // РЛ. 1989. № 10;
    Google Scholar Internet
20. Бабота Л., Роман М. Джерело наснаги і гордості: До рецепції творчості Б.-І. Антонича в Чехословаччині // Жовтень. 1989. № 10;
    Google Scholar Internet
21. Киван Г. У колі його зацікавлень: [Про перекладацьку діяльність] // Там само;
    Google Scholar Internet
22. Андрухович Ю. Велике океанічне плавання Б.-І. Антонича // Всесвіт. 1990. № 2;
    Google Scholar Internet
23. M. Ilnyckyj. Bohdan-Ihor Antonyè. «Vierter Rieg» // Zeitschrieft für Slavistik, 35. Berlin, 1990. № 5;
    Google Scholar Internet
24. Його ж. Богдан-Ігор Антонич. Нарис життя і творчості. К., 1991;
    Google Scholar Internet
25. Махно В. І. Концепція Бога (Творця) у збірці Б.-І. Антонича «Велика гармонія» // Релігія і церква в нац. відродженні України. Т., 1993;
    Google Scholar Internet
26. Антонич Б.-І. // Повернуті імена. К., 1993. Вип. 1;
    Google Scholar Internet
27. F. Nieuwaýny. O poezji ukraiñskiej. Od Iwana Kotlarewskiego do Liny Kostenko. Biaùystok, 1993;
    Google Scholar Internet
28. Ласло-Куцюк М. Все на світі має свою душу: До 85-річчя з дня народж. Б.-І. Антонича // Дивослово. 1994. № 10–11;
    Google Scholar Internet
29. Андрухович Ю. І. Поетичний текст як нашарування міфів: Зі спостережень над «Книгою Лева» Б.-І. Антонича // Вісн. Прикарпат. університету. Філологія. Ів.-Ф., 1995. Вип. 1;
    Google Scholar Internet
30. Махно В. І. Часовий та просторовий аспекти художнього світу Б.-І. Антонича // 50-річчя депортації українців з Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Т., 1995;
    Google Scholar Internet
31. Новикова М. Міфосвіт Антонича // Антонич Б.-І. Твори. К., 1998;
    Google Scholar Internet
32. Ключковська Я. Французькі паралелі Богдана-Ігоря Антонича // СіЧ. 1998. № 7;
    Google Scholar Internet
33. Ільницький М. Богдан-Ігор Антонич в оцінці Євгена Маланюка // Дивослово. 1999. № 5;
    Google Scholar Internet
34. Драч І. До таємниці Богдана-Ігоря Антонича // ЛУ. 1999, 18 листоп.;
    Google Scholar Internet
35. Ковалів Ю. Загадкові перстені поета // Там само. 2000, 27 січ.;
    Google Scholar Internet
36. Ільницький М. Осягаючи феномен Антонича // Дзвін. 2000. № 1;
    Google Scholar Internet
37. Кернер Г. Міфотворчість у поезії Б.-І. Антонича і В. Свідзинського // Сучасність. 2001. № 12;
    Google Scholar Internet
38. Полєк В. Біографічний словник Прикарпаття. Ів.-Ф., 1993.
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю