Антонишин Світлана Володимирівна
АНТОНИ́ШИН Світлана Володимирівна (19. 10. 1959, с-ще Верхнє Дуванне Краснодон. р-ну Луган. обл. – 10. 02. 2023, м. Броди Золочів. р-ну Львів. обл.) – поетеса, прозаїк, літературний критик. Член НСПУ (1999). Лауреат всеукр. літ. премії «Благовіст» (1997) та премії ім. Лесі Українки (1996). Закін. Київський університет (1983). Працювала кореспондентом г. «Радянський прапор» (нині «Лесин край») у м. Новоград-Волинський Житомир. обл. (1983–90) та репортером г. «Вечірній Київ» (1991–94). Від 1994 – на творчій роботі. Друкувалася у ж. «Дзвін», «Київ», «Сучасність» та ін. Як літературознавець досліджувала творчість М. Вінграновського, І. Жиленко, Л. Костенко, І. Римарука, Ю. Кандима, а також реалії поточного літ. процесу, сучасну укр. поезію. У поезії та прозі А. переважають філос.- етичні мотиви, погляд на проблеми дисгармонії буття (поет. цикли «Запитання до істин», «Інтер’єр відсутності», оповідання «Гладіолуси для Скорпіона», «Дубль з майбутнього» та ін.), «протистояння» любові й самотності (цикли «Жили-були», «Дзеркальна октава», новели «Попелюшка з Оболоні», «Мі-ля-соль» та ін.). Працювала над оновленням поет. форми, прагнучи поєднувати засоби класич. і модер. поетики.
Тв.: Янгол самотнього неба: Лірика. Л., 1997; Слід під вічністю: Поезії // Світовид. 1996. № 4; Тюльпани на вісімнадцяте: Новели // Дзвін. 1999. № 2; Чотири цикли: Поезії // Там само. 2000. № 7; Голос звогненої миті: Поезія Юнуса Кандима // КСв. 1998, 16 жовт., також – ж. «Йылдыз» («Зірка»). 1999. № 2 (кримськотатар. мовою).
М. М. Мірошниченко
Основні твори
Янгол самотнього неба: Лірика. Л., 1997; Слід під вічністю: Поезії // Світовид. 1996. № 4; Тюльпани на вісімнадцяте: Новели // Дзвін. 1999. № 2; Чотири цикли: Поезії // Там само. 2000. № 7; Голос звогненої миті: Поезія Юнуса Кандима // КСв. 1998, 16 жовт., також – ж. «Йылдыз» («Зірка»). 1999. № 2 (кримськотатар. мовою).