Антропоморфізм

АНТРОПОМОРФІ́ЗМ (від антропо… і грец. μορϕή — форма) — наділе­н­ня предметів і явищ природи, небесних тіл, тварин, міфічних істот зовнішністю і фізичними властивостями людини. А. властивий багатьом релігіям та космогоніям, які часто встановлюють звʼязок між людиною та природою, а також над­природ. сферами. В релігії стародав. єгиптян це ви­ступає з до­статньою виразністю. Так, у «Книзі мертвих» — текс­ті молитов та заклять, які вкладали до гробу, щоб уможливити небіжчику провадити потойбічне життя на взірець земного, звʼязок між людиною, природ. явищами і Богом висловлено як вимогу померлого: «Нехай буде мені дано від­бути всі пере­втіле­н­ня, яких я побажаю». Далі йдеться про те, що він може бути всім, чим схоче,– сонцем, богом, твариною, рослиною: «Я — чистий лотос, що роз­квітає на краю неба… Я — змія, дочка землі… Я — крокодил, цар жаху… Я, що пере­буваю в Оці Сонячному…» А. єгиптян пере­ходить в зооморфізм і навпаки. Ще виразніше А. проявився в давньогрец. міфології. Боги тут спочатку уявлялись грекам живими без­тілесними істотами — духами або демонами, що наповнювали світ. Надалі вони мають люд. облич­чя, однак від­різняються від людей без­смертністю та могутністю. У Гомера і надто у Гесіода в «Теогонії» (Родоводі богів) антропоморфний світ богів набуває певної системи, локальні божества пере­творюються в світових (косміч.) богів, що керують всесвітом (космосом). За Гесіодом, спочатку існували Хаос і Земля (Гея), похмурий Тартар і Ерос (любов). Земля сама з себе породила Урана, який персоніфікує небо, від Урана по­стали титани. По­друж­жя титана Кроноса та Геї народило богів. Молодший із них, Зевс пере­міг свого батька — Кроноса. Зевс, який став гол. богом і мав декілька дружин (Деметру, Геру та ін.), дав початок великому потомству богів і богинь, які вели на Олімпі життя, схоже на земне, людське. Грец. міфологія подає нам яскравий приклад А., який у дещо послабленому ви­гляді характеризує і пантеон богів Стародав. Риму. Вже в антич. світі знаходилися мислителі, які ро­зуміли генезу А. Мандрів. поет із Колофона Ксенофан у поемі «Про природу» глузував над А. уявле­н­нями про божества: «Коли б бики або леви мали руки і могли ними малювати та різьбити, як люди, Боги тоді б у коней з кіньми схожі були, У биків неодмін­но бичаче мали облич­чя, Словом, тоді б походили боги на тих, хто їх створив». «Пі­знай самого себе» було написано над входом до храму Апол­лона в Дельфах (вираз приписується грец. філос. Фалесу). Отець церкви св. Августин так пояснює його: «… пі­знавши самого себе, Тебе пі­знаю (Noverim me, noverim te)», що означає — людинопі­зна­н­ня є богопі­зна­н­ня, антропоморфізм — теоморфізм. Все, що є в людини, може бути і в Бога, а те, що є в Бога, може бути і в людини; яка людина, такий і Бог.

В укр. нар. творчості є багато пере­казів, пісень, казок, де яскраво виявились мотиви А. Скажімо, казки, де героями ви­ступають сонце, місяць, мороз, град, злидні, героїч. кінь, чарівна дудка тощо. Як зображальний при­йом А. використовується в худож. літ-рі. В біо­логії А. ро­зуміється як приписува­н­ня тваринам люд. ро­зумових властивостей, що веде до помилкових тлумачень мотивів їхньої поведінки.

Літ.: Лукьянов А. Е. Человек и «очеловечен­ный» мир в древнекитайской философии // Философия зарубеж. Востока о соц. сущности человека. Москва, 1986; Кулебякин Е. В. Антропоморфизм и генезис мышления: К про­блеме выделения человека из природы: Методол. аспекты. Владивосток, 1987; Пошивайло І. Антропоморфізм українського образотворе­н­ня // Артанія. 1997. № 3.

П. В. Голобуцький

Завантажити статтю