Апокаліпсис

Визначення і загальна характеристика

АПОКА́ЛІПСИС (грец. ἀποκαλυψις — від­кри­т­тя, одкрове­н­ня, обʼявле­н­ня), Обʼявле­н­ня Іоана Богослова — оста­н­ня книга Нового Заповіту; належить до єдиної пророцької книги в ньому. Своїм змістом і літ. формою на­ближається до апокаліптики юдейської, що за допомогою символіки та видінь намагалася від­образити майбутню від­будову царства Давидового та прихід Месії, який здійснить провіще­н­ня, дані юдеям. Юдей. апокаліптика пробуджувала в народі надії на визволе­н­ня з-під гніту іноз. поневолювачів. Одним із таких яскравих апокаліпт. творів у Старому Заповіті була книга пророка Даниїла, написана, як вважає більшість біблі­їстів, у період гонінь на юдеїв за часів сирій. царя Антіоха Єпіфана (175–164 до н. е.). Апокаліпт. твори використовували мотиви, почерпнуті з вавилон., єгипет., іран. міфології та літ-ри, і були просякнуті бунтар. на­строями, жадобою помсти ворогам юдей. народу. Наслідуючи юдей. зразки, християн. А. по­єд­нував надії на друге пришестя Месії (Ісуса Христа) і на­ста­н­ня тисячоліт. Царства Божого на землі (хіліазм) з есхатолог. уявле­н­нями про кінець світу, воскресі­н­ня мертвих та страшний суд. Обʼявле­н­ня Йоана Богослова (А.) — це зі­бра­н­ня різних за своїм походже­н­ням текс­тів, обʼ­єд­наних неві­домим автором, який жив в остан­ню третину 1 ст. н. е. Сам він називає себе «рабом Ісуса Христа» Іоаном. Церк. традиція, спираючись на авторитет отців церкви, приписує А. апостолові й авторові четвертого Євангелія, «улюбленому учневі» Ісуса — Іоанові Богослову, якого рим. влада за проповід­ува­н­ня християнства заслала на о-в Патмос в Егейському морі. Тут він отримав обʼявле­н­ня, ймовірно за часів імператора Нерона, і вже пізніше, за Доміціана, записав його. Однак увесь зміст і форма А., його юдей. корі­н­ня і несхожість із четвертим Євангелієм за своїм духом залишає пита­н­ня авторства А. від­критим. А. складається з двох гол. частин, перша з яких містить посла­н­ня до семи християн. церков у Малій Азії (роз­діли 2–3) з умовля­н­нями, напучува­н­нями, по­грозами тим, хто, не витримавши рим. гонінь, від­ступив від християн. вче­н­ня, та похвалами на адресу вірних. Друга, більша за обсягом, частина сповнена видінь, алегорій та символів, що під­даються роз­кри­т­тю лише за допомогою пророц. книг Даниїла та Єзекиїла. Починається вона з виді­н­ня, в якому «на престолі Сидячий» знімає з запечатаної книги одну за одною сім печатей. За кожною з чотирьох перших печатей зʼявляється вершник: один, щоб пере­магати, другий — «узяти мир із землі та щоб убивали один одного» , третій — «мав вагу в своїй руці», а четвертий, на імʼя Смерть, мав владу «на четвертій частині землі забивати мечем, і голодом, і мором, і земними звірми» (6, 1–8). Коли знято було пʼяту печать, злетіли душі вбитих за віру і волали про помсту за свою кров, за шо­стою — зʼявилися страшні явища природи. Нарешті роз­крито сьому печать — і запанувала тиша, стало видно сім янголів, які засурмили один за одним у сім сурем, і після кожного звуку сурми по­ставали страшні явища та різні біди, доки після сьомого сурмлі­н­ня не залунав хвалебний гімн, що прославляв панува­н­ня Христа. Отже, центр. мотив А. — пророкува­н­ня пришестя Христа і пере­моги його над трьома гол. ворогами Церкви: «змієм великим» (сатаною), «звіриною з моря», що символізує владу язичниц. Риму, який далі ви­ступає під іменами Вавилону та Великої роз­пусниці, і «звіриною з землі», що означає земну мудрість, яка від­вернулася від Бога. Очікувана пере­мога Христа над цими ворогами надає бадьорий, під­несений тон А., пере­даючи на­строї першохристиян. общин в епоху гонінь, що почалися проти них. Ворогів буде подолано: Церква на­ступні 1000 р. житиме у злагоді. Але це ще не кінець. Після 1000 р. вороги Церкви знову пов­стануть і вже остаточно будуть зганьблені, диявола буде вкинено «в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. У муках будуть вони день і ніч на вічні віки» (20, 10). Особл. увагу приділено містиці чисел: 7 печаток на пророцькій книзі, 7 зірок, семиголовий змій (сатана), 7 запалених світильників навкруги Христа, 7 янголів покара­н­ня на суді Божому, 12 зірок над головою жінки, зодягненої в сонце, 24 (12 + 12) старці перед Божим престолом, 144 (12 х 12) тис. праведників (згадаймо 12 колін Ізраїлевих) тощо. Окреме місце за­ймає апокаліптичне число звіра — 666. Спроби роз­гадати його йдуть від 2 ст. Біблі­їсти сходяться на тому, що воно дорівнює сумі числ. значень грец. або євр. літер, що входять до складу імені якогось рим. імператора, напр. Нерона, Кая Каліґули, Трояна, Адріана. Деякі по­дробиці А. — часто згадуваний Єрусалим, роль 12 колін Ізраїлевих у майбут. царстві Месії і т. ін. — вказують на його юдейсько-християн. характер. Хоч у центрі А. стоїть Ісус Христос, але це не Ісус Євангелій, це — Бог-месник, запозичений зі Старого Заповіту. Це ро­зуміли отці церкви, вагаючись аж до 4 ст. канонізувати А. Образи А. з особл. лиховісною силою виринають із забу­т­тя в періоди, коли людству за­грожують викликані долею або самою людиною могутні і страхітливі сили: світ. війни, некерована техніка, атомна зброя, можливі й непередбачувані наслідки тотальної компʼютеризації тощо. При цьому згадуються навислі над світом 4 апокаліпт. вершники — символи чуми, війни, голоду й смерті,– що їх зобразили А. Дюрер і А. Беклін. А. і досі привертає увагу митців, літераторів, учених. Ві­домий англ. письмен­ник Д. Лоуренс написав коментар до А. (1931). Ще раніше І. Ньютон намагався тлумачити А. та роз­шифрувати його. Свою версію походже­н­ня А. подав рос. революціонер-народник М. Морозов. Рос. філософ М. Бердяєв роз­глядав сенс більшов. революції як внутр. А. історії. Виді­н­ня А. та страшного суду в поет. формі подає у вірші «Візія» Є. Маланюк. Ці на­строї зумовлені поразкою нац.-визвол. змагань 1917–21 та більшов. терором у під­радян. Україні. Мотиви А. часто використовує кінемато­графія (х/ф «Матриця», «12 мавп», «Тисячолі­т­тя», «Апол­лон-44» та ін.).

Літ.: Смирнов Ф. Литургический характер Апокалипсиса // Тр. Киев. духов. академии. 1874. Т. 4; Вино­градов Н. О конечных судьбах мира и человека. Москва, 1889; Жданов А. Откровение Господа о семи Азийских церквах: Опыт изъяснения первых трех глав Апокалипсиса. Москва, 1891; Swete H. B. The Apocalypse of St. John: The greek text with introduction notes and indices. London; New York, 1907; Бердяев Н. Истоки и смысл рус­ского ком­мунизма. Париж, 1955; Маланюк Є. Зловісне // Прапор. 1990. № 1; Вірчинський А. Число звіра // ЛіС. 1998. № 2; Савченко В. «І бачив я звірину...». Дн., 2000.

П. В. Голобуцький

Завантажити статтю