Апологетика

Визначення і загальна характеристика

АПОЛОГЕ́ТИКА (від грец. ἀπολογετικος — захисний) — роз­діл богословʼя, що захищає догмати певної релігійної системи з метою залуче­н­ня до неї тих, хто не є її прибічником. А. називають ран­ньохристиянську літературу, що пропагувала і захищала основи християнського віровче­н­ня. У новітні часи А. — напрям аналітичної філософії релігії (лінгвістична апологетика), що тлумачить взаємини людини з Богом як мовну гру. Апологетами називали ран­ньохристиянських письмен­ників (пере­важно 2– 3 ст.), які захищали християнство від критики язичницьких філософів і намагалися довести римській владі, що християнство виховує не руйнівників і заколотників, а вірних під­даних держави та надійних членів су­спільства. До числа апологетиків зараховують Кодрата з Афін, Аристида, Юстина-мученика, Афіногора, Оригена, Тертул­ліана. Слово «апологети» вживається також у пере­носному значен­ні — затяті, запеклі прибічники якоїсь ідеї, напрямку, соціального ладу.

Літ.: Вейш Я. Я. Аналитическая философия и религиозная апологетика. Рига, 1991; Мил­лер Т., Журинская М. Истоки и современ­ность апологетики // Альфа и Омега. 1998. № 1(15).

П. В. Голобуцький

Завантажити статтю