Апоміксис

АПОМІ́КСИС (від грец. ἀπό , тут — без, поза і μῖξις — змішання ) — тип розмноження, при якому розвиток нового організму відбувається без запліднення (відсутнє злиття жіночих та чоловічих гамет). Термін «А.» запропонував у 1908 Г. Вінклер. А. розповсюджений як у тваринному (членистоногі, ракоподібні, нематоди та ін.), так і рослинному (водорості та вищі рослини) світі. У тварин А. проявляється у формі партеногенезу — розвитку зародка з незаплідненої яйцеклітини. У довгоносиків, напр., це єдиний тип розмноження. У більшості членистоногих статеве та партеногенет. покоління правильно чергуються, зберігаючи переваги обох типів розмноження. Відкриття А. у рослин пов’язане з іменами Ж. Сміта (1839), А. Брауна (1857, 1860) та Е. Страсбурґера (1878). У рослин А. у широкому трактуванні поєднують з вегетат. розмноженням, у вузькому — з насіннєвим типом розмноження, при якому відсутнє запліднення внаслідок появи мутацій (елементів А.) у розвитку репродукт. системи (випадіння мейозу, неспроможність яйцеклітини до запліднення та можливість поділу незаплідненої яйцеклітини). А. є вторинним (у порівнянні зі статевим розмноженням) і філогенетично молодшим. А. може бути випадковим або постійним (спадковим), індукованим (стимулятивним) або автоном., частковим або повним. У покритонасінних виділяють 4 осн. типи А.: партеногенез (зародок розвивається із незаплідненої яйцеклітини, найбільш поширена форма А.), апогамію (зародок розвивається не з яйцеклітини, а з ін. клітини зародк. мішка), апоспорію (утворення диплоїдного зародк. мішка внаслідок випадіння мейозу або функціонування соматичної клітини насіннєвого зачатка) та адвентивну ембріонію (утворення зародків із соматичних клітин насіннєвого зачатка). Усі типи А. можуть існувати в межах одного й того самого виду або навіть насіннєвого зачатка. Значення А. полягає в тому, що він дозволяє зберігати адаптований до конкрет. умов генотип, закріплювати корисні мутації і гетерозис, регулювати плодючість незалежно від впливу зовн. умов, зменшувати енергет. витрати на утворення чол. статі (у тварин). У рослин апоміктичні види зберігають чол. репродукт. сферу. А. рідко зустрічається серед мохоподібних та голонасінних і часто — серед папоротеподібних та покритонасінних. В останніх він виявлений у понад 300 родах з 43 родин. Найбільш розповсюджена форма А. у покритонасінних — нередукований партеногенез (диплоїдний), притаман. багатьом дикорослим видам складноцвітих, розових, жовтецевих, злакових. А. має еволюц. значення. На думку деяких учених (С. Хохлов, Б. Козо-Полянський та ін.), А. прискорює темпи еволюції, збільшує поліморфізм, пластичність форм та ефективність природ. добору. А. має велике значення для селекції, що пов’язане із можливістю закріплення гетерозису та корис. мутацій у багатьох поколіннях та отримання стійких гомозигот. ліній та гаплоїдів. А. можна штучно стимулювати за допомогою впливу хім., фіз. та генет. факторів. За часів Рад. Союзу успішно вивчали А. у рослин наук. школи в Москві (К. Мейєр, В. Піддубна-Арнольді), Саратові (С. Хохлов, В. Тирнов), Новосибірську (Д. Петров), Ленінграді (М. Яковлев, М. Солнцева, Т. Наумова), Кишиневі (С. Колесников, В. Крилова), Тбілісі (Г. Канделакі). Вагомий внесок у вивчення А. зробив Я. Модилевський. Проблемою А. займалися укр. вчені-ембріологи: П. Оксіюк, Є. Кордюм, А. Попова, В. Мандрик, Г. Глущенко, Л. Дзюбенко, Ф. Руденко, М. Худяк, С. Шпильова та ін.

Розмір шрифту

Апоміксис

Рекомендована література

Інформація про статтю