Апперцепція

АППЕРЦЕ́ПЦІЯ (від лат. ad — до і perceptio — спри­йма­н­ня) — властивість психіки людини, що виявляється в залежності спри­йма­н­ня нових обʼєктів, уявлень від її попереднього індивідуального досвіду, знань, інтересів, що є актуальними для сучасних потреб. А. впливає на зміст і характер пере­бігу спри­йма­н­ня, надає йому актив. спрямува­н­ня — воно стає повнішим і глибшим, хоча з А. може зʼявитися (усві­домлено чи неусві­домлено) й упередженість. А. тісно повʼязана зі світо­глядом та пере­кона­н­ням особи. Сутність її полягає у поповнен­ні системи асоціацій особи новими обʼєктами. А. може бути стійкою (зумовлена світо­гляд. засадами особистості) і тимчасовою (повʼязана з на­строєм, ситуацією тощо). Термін «А.» за­провадив нім. вчений Ґ. Ляйбніц, а в педагогіку ввів його Й. Гербарт, побудувавши на ньому всю теорію педагогіки як вче­н­ня про способи й при­йоми засвоє­н­ня знань учнями. Нині термін «А.» мало вживаний, хоча суть поня­т­тя «А.» є актуальною при засвоєн­ні нового матеріалу на основі встановле­н­ня його звʼязку з попереднім. Пита­н­ням А. приділяли увагу І. Кант, В. Вундт та ін. Рівень роз­витку й особливості А. важливо враховувати у наук. і худож. творчості та навч.-вихов. процесі, особливо під час групової діяльності, коли певні риси особи чи особливості між­особистісних стосунків мають сут­тєвий вплив на результати діяльності всієї групи.

Завантажити статтю