Аразі
АРАЗІ́
(справж. — Гарутюнян Мовсес Мелікович; 
20. 03(01. 04). 1878, м-ко Шулавери, нині смт Шаумян, Грузія — 22. 12. 1964, Єреван) — вірменський письменник. Один із засновників вірмен. «пролетарської» літ-ри. Навч. у С.-Петербур. технол. інституті (від 1899). Брав участь у студент. заворушеннях, був заарешт. (1901–05). 1906 повернувся у Тбілісі, де того ж року у часоп. 
(«Молот») опублікував своє перше оповідання. Автор оповідань 
(«Самотні ліхтарі»), 
(«Останній сон»; обидва — 1912), 
(«Сонце», 1913) — на рев. тему; оповідання 
(«Товариш Мукуч», 1924) та повістей 
(«У променях місяця», 1932), 
(«У бризках водоспаду», 1933) — про соціаліст. будівництво у Вірменії; історико-рев. роману 
(«Палаючий обрій», кн. 1–2, 1940–41), зб. оповідань 
(«Заклик Вітчизни», 1942), 
(«Непереможні», 1944), істор. роману 
(«Ісраєл Орі», кн. 1–2, 1959–62); низки статей про Т. Шевченка («Народ шанує великого Кобзаря» // «Колгоспник України», 1939, 18 черв.; «Великий поэт украинского народа» // «Коммунист», 1939, 9 марта), П. Тичину (
// 
(«Гордість українського народу. 50-річчя з дня народження П. Тичини» // «Літературна газета», 1941, 30 січ.). Усі твори А. опубл. в Єревані.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
