Аранжування
Визначення і загальна характеристика
АРАНЖУВА́ННЯ (від франц. arranger, букв. — приводити в порядок) — перекладення (пристосування) музичного твору, написаного для одного інструмента (голосу) або складу інструментів (голосів) для виконання на інших інструментах або іншим складом (розширеним чи зменшеним). На відміну від транскрипції, А. обмежується пристосуванням фактури оригіналу до тех. можливостей інструмента, який планують використовувати, ін. інструмент. складу чи вокал. ансамблю. А. називається також полегш. виклад твору для виконання на тому ж інструменті. Численні А. творів укр. композиторів здійснили С. Людкевич (для різних складів хорів, зокрема для жін. — концерт Д. Бортнянського), М. Колесса (для мішаного хору), Б. Фільц (для дит. хору). Ф. Богданов переклав для оркестру нар. інструментів «Галицькі пісні» Л. Ревуцького, Г. Таранов власну симфонію № 3 для оркестру нар. інструментів переробив для симф. оркестру. Б. Лятошинський здійснив А. для симф. оркестру двох фортепіанних полонезів М. Лисенка. А. для віолончелі і фортепіано, також для струн. квартету робив П. Пшеничка, для квартету саксофонів — Ю. Василевич; для струн. оркестру — М. Скорик (хор М. Березовського «Отче наш»), для симф. оркестру скрипкові «Каприси» Н. Паґаніні. Близька до А. практика створення оркестр. сюїт на матеріалі нар. пісень («Веснянки» М. Вериківського, «Турівські пісні» Л. Колодуба та ін.). Широко розповсюджене А. класичного репертуару для виконання на нар. інструментах — баяні, домбрі, бандурі, цимбалах тощо. У джаз. музиці А. називають різні зміни, пов’язані з імпровізацією, що вносяться виконавцем безпосередньо у процесі виконання.
Рекомендована література
Завантажити статтю
