Ардашев Павло Миколайович

АРДА́ШЕВ Павло Миколайович (Ардашев Павел Николаевич; 22. 11 (04. 12). 1865, с. Біляр В’ятської губ., нині Кіров. обл., РФ — червень 1924, Вітебськ, Білорусія) — російський історик, дослідник історії Франції. За більшов. доби був вилучений з вітчизн. історіографії. Навч. на істор.-філол. факультеті Моск. університету (1885–89). Ще студентом під керівництвом проф. В. Гер’є написав дослідж. «Переписка Цицерона как источник для истории Юлия Цезаря», за яку удостоєний золотої медалі; твір надруковано в журналі Моск. університету. Після закінчення навч. А. рекомендовано професор. стипендіатом. 1894 склав екзамен магістра історії. 1896 поїхав у тривале наук. закордонне відрядження. Досліджував діяльність провінц. франц. адміністрації напередодні революції 1789. Працював у департамент. архівах 13 міст Франції, вивчав архівні матеріали; згодом — у Британ. музеї. Монографія А. «Провинциальная администрация во Франции в последние годы старого режима» побачила світ 1900, а в жовтні того ж року одержала престижну премію ім. С. Соловйова Моск. університету. 1901 А. захистив її як магістер. дис. 1906 в Києві вийшов друком 2-й том дослідж., за яке А. отримав ступ. д-ра заг. історії, згодом 3-й том, що містив 600 документів мовою оригіналу. Трилогія А. зустріла схвальні відгуки в Росії, Франції та Англії, було опубл. бл. 30 рецензій. А. — активний учасник міжнар. наук. конгресів істориків у Берліні (1909) та Лондоні (1913). Викладав у С.-Петербур., Новорос. і Юр’єв. (Тарту) університетах. Від січня 1903 — доцент, згодом проф. Київ. університету. У нац. питанні А. займав великодерж. шовініст. позицію, відомий як українофоб та антисеміт. Перед поч. 1-ї світової війни — один із керівників київ. антиукр. організації «Клуб русских националистов», активний прибічник прем’єр-міністра П. Столипіна, чл. чорносотен. «Союза русского народа». Після проголошення УНР та українізації ВШ переїхав до Криму, де працював у Таврій. університеті (1918–23). Його наук. роботу відзначено преміями Моск. університету та Петрогр. АН, а за франц. перекл. присуджено почесне звання «Officier de I’instruction publique». Від грудня 1923 А. працював у Вітеб. пед. інституті.

Рекомендована література

1. Урсу Д. Доктор загальної історії // КСв. 1999. № 81, 82.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю