Ардашев Павло Миколайович

АРДА́ШЕВ Павло Микола­йович (Ардашев Павел Николаевич; 22. 11 (04. 12). 1865, с. Біляр Вʼятської губ., нині Кіров. обл., РФ — червень 1924, Вітебськ, Білорусія) — російський історик, дослідник історії Франції. За більшов. доби був вилучений з вітчизн. історіо­графії. Навч. на істор.-філол. факультеті Моск. університету (1885–89). Ще студентом під керівництвом проф. В. Герʼє написав дослідж. «Пере­писка Цицерона как источник для истории Юлия Цезаря», за яку удостоєний золотої медалі; твір на­друковано в журналі Моск. університету. Після закінче­н­ня навч. А. рекомендовано професор. стипендіатом. 1894 склав екзамен магістра історії. 1896 по­їхав у тривале наук. закордон­не від­рядже­н­ня. Досліджував діяльність провінц. франц. адміністрації напередодні революції 1789. Працював у департамент. архівах 13 міст Франції, ви­вчав архівні матеріали; згодом — у Британ. музеї. Моно­графія А. «Провинциальная администрация во Франции в последние годы старого режима» побачила світ 1900, а в жовтні того ж року одержала пре­стижну премію ім. С. Солов­йова Моск. університету. 1901 А. захистив її як магістер. дис. 1906 в Києві ви­йшов друком 2-й том дослідж., за яке А. отримав ступ. д-ра заг. історії, згодом 3-й том, що містив 600 документів мовою оригіналу. Трилогія А. зу­стріла схвальні від­гуки в Росії, Франції та Англії, було опубл. бл. 30 рецензій. А. — активний учасник між­нар. наук. кон­гресів істориків у Берліні (1909) та Лондоні (1913). Викладав у С.-Петербур., Новорос. і Юрʼєв. (Тарту) університетах. Від січня 1903 — доцент, згодом проф. Київ. університету. У нац. питан­ні А. за­ймав великодерж. шовініст. позицію, ві­домий як українофоб та антисеміт. Перед поч. 1-ї світової війни — один із керівників київ. антиукр. організації «Клуб рус­ских националистов», активний прибічник премʼєр-міністра П. Столипіна, чл. чорносотен. «Союза рус­ского народа». Після проголоше­н­ня УНР та українізації ВШ пере­їхав до Криму, де працював у Таврій. університеті (1918–23). Його наук. роботу від­значено преміями Моск. університету та Петрогр. АН, а за франц. перекл. присуджено почесне зва­н­ня «Officier de Iʼinstruction publique». Від грудня 1923 А. працював у Вітеб. пед. ін­ституті.

Тв.: Абсолютная монархия на Западе. С-Петербург, 1902; «Похвала глупости» — сатира Эразма Рот­тердамского / Пер. с лат. К., 1904; О про­грес­се в исторической науке: Вступительная лекция. К., 1904; Администрация и обществен­ное мнение во Франции перед революцией. К., 1905; История Западной Европы: Дополнение к лекциям по всемирной истории проф. Петрова. С.-Петербург, 1910.

Літ.: Урсу Д. Доктор загальної історії // КСв. 1999. № 81, 82.

Д. П. Урсу

Завантажити статтю