Арешт

АРЕ́ШТ (лат. arrestum — судова по­станова) — форма державного примусу, яка полягає у встановлен­ні перед­бачених законом обмежень щодо особи та майна; вид юридичної від­повід­альності. Законодавство України перед­бачає такі види А.: адміністративний, дисциплінарний, А. майна, А. поштово-телегр. кореспонденції, А. особи (взя­т­тя від варту) та А. як вид кримінал. покара­н­ня. Адміністративний А. — найсуворіший вид адм. стягне­н­ня, що реалізується у короткочас. обмежен­ні волі терміном до 15 діб; при­значає суд за певні адм. правопоруше­н­ня, зокрема за злісну непокору закон­ному роз­поряджен­ню або вимозі працівника міліції, дрібне хуліганство, неповагу до суду. Дисциплінарний А. — найсуворіше дисциплінарне стягне­н­ня, яке від­повід­но до Дисциплінар. статуту ЗС України може бути накладене на військовослужбовців строкової служби, зокрема тих, які проходять службу за контрактом. Дисциплінар. А. при­значається з утрима­н­ням на гауптвахті до 10 діб. А. майна полягає в обмежен­ні свободи власника майна роз­поряджатися ним до прийня­т­тя від­повід. ріше­н­ня. Як захід кримінал.-процесуал. примусу А. майна може бути за­стосований слідчим, прокурором або судом з метою забезпече­н­ня цивіл. позову або можливої конфіскації майна. А. майна також може бути здійснений у цивіл. справі для забезпече­н­ня цивіл. позову. Особл. видом А. майна є А. судна, який означає будь-яке затрима­н­ня судна або обмеже­н­ня в його пере­суван­ні. Від­повід­но до ст. 41 Кодексу торг. мореплавства України А. судна може бути здійснений тільки за ріше­н­ням суду або голови Морської арбітраж. комісії. А. поштово-телегр. кореспонденції — захід кримінал.-процесуал. примусу, який здійснюється в процесі роз­слідува­н­ня кримінал. справи за по­становою суду і полягає у затримці, огляді, копіюван­ні або вилучен­ні кореспонденції з метою запобіга­н­ня злочинові чи для зʼясува­н­ня істини під час роз­слідува­н­ня кримінал. справи, якщо не існує ін. способів одержа­н­ня інформації. А. поштово-телегр. кореспонденції є винятком з права кожного на таємницю листува­н­ня, телегр. та ін. кореспонденції, яка гарантується Кон­ституцією України. А. особи — найсуворіший запобіж. захід у кримінал. процесі, що полягає в обмежен­ні свободи особи, і за­стосовується до обвинуваченого у вчинен­ні злочину за наявності до­стат. під­став уважати, що він, пере­буваючи на волі, може ухилятися від слідства чи суду або викона­н­ня вироку, пере­шкоджати встановлен­ню істини чи за­йматися злочин. діяльністю. Саме з А. особи у громад. сві­домості найбільше асоціюється термін «А.».

Як вид запобіж. заходу А. ві­домий з давніх часів і практикується майже у всіх країнах світу. За­стосува­н­ня А. у різні часи і в різних країнах мало свою специфіку. А. не є мірою покара­н­ня, а тому в жодному разі не повинен зумовлювати результат роз­гляду справи та при­значе­н­ня судом покара­н­ня. Хоч чин­ний Кримінал. кодекс (КК) України перед­бачає А. як вид покара­н­ня, що полягає у триман­ні засудженого в умовах ізоляції в арештних домах від 1-го до 6-ти місяців. Утрима­н­ня осіб, взятих під варту, від­повід­но до кримінал. судочинства має здійснюватись на принципах неухильного дотрима­н­ня Кон­ституції України, вимог Загальної декларації прав людини, ін. між­нар. правових норм. Особи, до яких за­стосовано А., не по­збавляються політ. прав, зокрема й виборчих. У новіт. історії України ві­домі випадки, коли заарештовані особи обирались членами пред­ставниц. органів, зокрема ставали нар. депутатами України (1988). Згідно зі ст. 29 Кон­ституції України ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше, як за мотивованим ріше­н­ням суду і тільки на під­ставах та у порядку, встановлених законом. За існуючим нині порядком А. може за­стосовуватися лише суд­дею, судом, прокурором, а також слідчим і органами ді­зна­н­ня з санкції прокурора. Кожному заарештованому повин­но бути негайно пові­домлено про мотиви А., роз­ʼяснено його права та на­дано можливість з моменту затрима­н­ня захищати себе особисто, користуватися правовою допомогою адвоката. Згідно з чин­ним кримінал.-процесуал. законодавством України А. може за­стосовуватися тільки до обвинуваченого. Це — заг. правило, з якого закон допускає тільки один виняток: коли А. може бути за­стосований до пі­до­зрюваних у вчинен­ні злочину. У цьому разі необхідно предʼявити обвинуваче­н­ня пі­до­зрюваному не пізніше 10-ти діб з моменту за­стосува­н­ня запобіж. заходу. Інакше цей захід скасовується, особа звільняється з-під варти, пере­стає бути пі­до­зрюваною. А. за­стосовують у справах про злочини, за які законом перед­бачено покара­н­ня у ви­гляді по­збавле­н­ня волі на строк понад 1 рік. У винятк. випадках цей запобіж. захід може бути за­стосовано у справах про злочини, за які законом перед­бачено покара­н­ня у ви­гляді по­збавле­н­ня волі на строк не більше 1 року. Установами для утрима­н­ня заарештов. осіб є слідчі ізолятори та тюрми, що виконують їх функції, Держ. департаменту України з питань викона­н­ня покарань, а також слідчі ізолятори СБУ. В окремих випадках, що ви­значаються потребою в проведен­ні слідчих дій, ці особи можуть пере­бувати в ізоляторах тимчас. затрима­н­ня або на гауптвахті. Особи, до яких як запобіж. захід обрано взя­т­тя під варту, під­лягають обшуку, мед. огляду, дактило­скопії і фото­графуван­ню; їх озна­йомлюють з правами, обовʼязками та вимогами режиму. У них вилучається паспорт, який повертають при звільнен­ні з-під варти. Речі, які є при них, а також пере­дачі і посилки, що надходять на їхнє імʼя, під­лягають огляду, а листува­н­ня — пере­гляду. Скарги, заяви і листи, адресовані прокуророві, пере­гляду не під­лягають і надсилаються за адресою протягом доби з часу їх по­да­н­ня. Без цензури та пере­вірок кореспонденція арештованих надсилається до Уповноваженого ВР України з прав людини. Арештованим забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не до­зволені для зберіга­н­ня в місцях поперед. увʼязне­н­ня. Арештовані мають право на захист від­повід­но до кримінал.-процесуал. законодавства; на озна­йомле­н­ня з правилами утрима­н­ня під вартою; на щоден­ну одногодин­ну прогулянку (для певних категорій арештованих — до двох годин); одержувати двічі на місяць пере­дачі або посилки вагою до 8 кг та без обмежень грошові пере­кази і пере­дачі; купувати протягом місяця за без­готівк. роз­рахунком продукти харчува­н­ня і предмети першої необхідності на суму до одного мін. роз­міру заробіт. плати та без обмежень письмове прила­д­дя, газети, книги через торг. мережу на замовле­н­ня; користуватися влас. одягом і взу­т­тям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінал. справи; користуватися телевізорами, настіл. іграми, газетами і книгами; здійснювати в індивід. порядку реліг. обряди і користуватися реліг. літ-рою та властивими їх віруван­ню предметами реліг. культу, виготовленими з малоцін­них матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях поперед. увʼязне­н­ня порядок, а також не обмежуються права ін. осіб; звертатися зі скаргами, заявами та листами до держ. органів і посад. осіб; на 8-годин­ний від­починок уночі, під час якого не допускається залуче­н­ня до участі в процесуал. та ін. діях, за винятком невід­кладних випадків. Норма площі в камері для одного арештованого не може бути меншою 2,5 м², а для вагіт. жінки або жінки, яка має при собі дитину,– 4,5 м². За ниніш. умов трима­н­ня осіб під вартою, коли ліміт наповне­н­ня місць поперед. увʼязне­н­ня значно пере­вищується, дотрима­н­ня за­значених норм є практично неможливим. Утрима­н­ня під вартою при роз­слідуван­ні злочинів у кримінал. справах не може тривати більше 2-х місяців. Цей строк може бути продовжено рай., міським та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити роз­слідува­н­ня та за від­сутності під­став для зміни запобіж. заходу — до 3-х місяців. Продовже­н­ня строку може бути здійснене лише через особл. складність справи прокурором АР Крим, області та прирівняним до них прокурором — до 6 місяців з дня взя­т­тя під варту. Строк утрима­н­ня під вартою від 6 міс. до 1 р. може бути продовжений заст. Ген. прокурора України і до 1,5 р. Ген. прокурором України. Подальше продовже­н­ня строку не допускається, тому обвинувачений, якого тримають під вартою, під­лягає негайному звільнен­ню. У разі неможливості закінчити роз­слідува­н­ня в повному обсязі у ви­значений законом строк утрима­н­ня під вартою і за від­сутності під­став для зміни запобіж. заходу, Ген. прокурор України або його за­ступник дають згоду про направле­н­ня справи до суду в частині доведеного обвинуваче­н­ня. Від­носно нерозслідуваних злочинів справа виділяється в окреме провадже­н­ня і закінчується заг. порядком. Матеріали кримінал. справи повин­ні бути предʼявлені для озна­йомле­н­ня обвинуваченому та його захиснику не пізніше як за місяць до закінче­н­ня гранич. строку утрима­н­ня під вартою. Час озна­йомле­н­ня обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінал. справи при обчислен­ні строку утрима­н­ня під вартою як запобіж. заходу не враховується, у звʼязку з чим фактичне утрима­н­ня під вартою може значно пере­вищувати пів­тораріч. термін і бути, хоч як це не парадоксально, закон­ним.

При за­стосуван­ні А. враховують такі об­ставини: тяжкість скоєного злочину, наявність по­стій. місця прожива­н­ня, вік, сімей. стан, стан здоровʼя та ін. Для забезпече­н­ня незалежності служб. діяльності низки посад. осіб закон перед­бачає особл. порядок їх А. Це стосується Президента України, нар. депутатів України, суд­дів (ст. 80, 105, 126 Кон­ституції України). Донедавна особл. порядок за­стосува­н­ня А. поширювався й на ін. категорії осіб, зокрема депутатів місц. рад, кандидатів у нар. депутати України, вищих посад. осіб Рахункової палати. Ін­ститут недоторкан­ності депутатів місц. рад був за­проваджений у рад. роки, існував в Україні до 1998. Від 1993 пита­н­ня про його скасува­н­ня набуло широкого соц.-політ. резонансу. 13 лютого 1998 ВР України прийняла закон, яким скасувала недоторкан­ність депутатів місц. рад. Таке ріше­н­ня слід ви­знати абсолютно правовим, оскільки у жодній демократ. країні не перед­бачається особл. порядок А. пред­ставників органів місц. самоврядува­н­ня. Наявність ін­ституту недоторкан­ності депутатів місц. рад була привабл. стимулом для одержа­н­ня особами, що здійснювали чи планували неправомірну діяльність, депутат. мандата. Скасува­н­ня ін­ституту недоторкан­ності депутатів місц. рад стало певним за­стереже­н­ням щодо необ­ґрунтов. пошире­н­ня зга­даного імунітету на ін. категорії осіб.

Закон перед­бачає особливості за­стосува­н­ня А. до неповнолітніх. Узя­т­тя під варту неповноліт. особи може за­стосовуватися у винятк. випадках, коли це викликано тяжкістю вчиненого нею злочину. Про затрима­н­ня і А. неповнолітнього обовʼязково сповіщають його батьків чи осіб, що їх замінюють. При вирішен­ні пита­н­ня про санкцію на А. прокурор зобовʼязаний у всіх випадках особисто допитати неповнолітнього. Однією з гарантій закон­ності за­стосува­н­ня А. є право на оскарже­н­ня санкції прокурора на А. від­повід­но до закону; санкцію прокурора на А. можуть оскаржити заарештований, його захисник або закон. пред­ставник — до рай. (міського) суду за місце­знаходже­н­ням прокурора, який дав санкцію на А. У разі скасува­н­ня суд­дею ріше­н­ня про А. заарештований під­лягає негайному звільнен­ню з-під варти. Крім цього, такий запобіж. захід, як А., за певних об­ставин може бути скасований або замінений на менш суворе покара­н­ня. Це може мати місце тоді, коли під час пере­бува­н­ня під вартою погіршився стан здоровʼя арештованого і в умовах ізоляції неможливо надати йому необхідну мед. допомогу, гарантовану Кон­ституцією України. Гарантією закон­ності А. є також перед­бачена законом кримінал. від­повід­альність за сві­домо незакон­ний А. (ст. 173 КК України). Незакон­ність А. може полягати у за­стосуван­ні його за від­сутності під­став (напр., коли у діях заарештованого від­сутній склад злочину), порушен­ні формал. процесуал. вимог під час його проведе­н­ня (від­сутність санкцій прокурора або по­станови суду) тощо. Офіц. статистика свідчить, що ст. 173 КК України на практиці за­стосовується тільки у крайніх випадках (так, за остан­ні 5 р. в Україні за сві­домо незакон­ний А. було засуджено лише 4 особи), що не від­ображає реал. стану незакон­ного за­стосува­н­ня А. в Україні. Від 29 липня1994 до 1 липня 1995 в Україні діяв Закон «Про запобіжне затрима­н­ня особи», за яким органи внутр. справ та СБУ із санкції прокурора мали право на тимчасове (до 30 діб) запобіжне затрима­н­ня (фактично А.) осіб, запідозрених у під­готовці або вчинен­ні тяжких злочинів. Таке затрима­н­ня здійснювалось без поруше­н­ня кримінал. справи і дотрима­н­ня ін. перед­бачених кримінал.-процесуал. кодексом вимог. Необхідність прийня­т­тя цього закону об­ґрунтовувалась тим, що злочин­ність у країні набуває дедалі організованішого і жорстокішого характеру, а це потребує посиле­н­ня забезпече­н­ня захисту громадян, інтересів су­спільства і держави від злочин. посягань організованих груп. Положе­н­ня цього закону не від­повід­али Кон­ституції України та принципам кримінал. судочинства, а за­стосува­н­ня призводило до поруше­н­ня кон­ституц. прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на особисту недоторканість. Затримані (арештовані) особи на під­ставі цього закону не мали чітко ви­значеного процесуал. статусу, а тому не могли реалізувати перед­баченого Кон­ституцією України права на захист. У результаті за­стосува­н­ня за­значеного закону бл. 6 тис. осіб було затримано (заарештовано) незакон­но. А. традиційно в нашій державі є одним із найчастіше за­стосовуваних запобіж. заходів (прибл. у кожному третьому випадку). 1990 питома вага арештованих серед усіх обвинувачених у кримінал. справах, що направлялись до суду, складала 32 %, 1994 — 30 %; 1999 — 26 %. Кількість осіб, арештованих у кримінал. справах, характеризується такими показниками (без урахува­н­ня кількості арештованих у справах, які роз­слідувались слідчими СБУ): 1990 — 37 880; 1991 — 41 500; 1992 — 52 014; 1993 — 61 715; 1994 — 63 756; 1995 — 74 668; 1996 — 73 161; 1997 — 73 576; 1998 — 73 241; 1999 — 73 394; 2000 (1-е пів­річ­чя) — 36 745 осіб. У деяких країнах світу за­стосовується домашній А. Напр., в Ізраїлі на­гляд за арештованими здійснюється за допомогою спец. електрон. при­строю, що у ви­гляді браслета закріплюється на руці обвинуваченого. У разі від­дале­н­ня такого арештованого від ви­значеного йому місця пере­бува­н­ня до поліцей. дільниці надходить від­повід. сигнал. В Україні домашній А. за­стосовувався на поч. 20-х рр. 20 ст. та при­значався у ви­гляді ізоляції обвинуваченого за місцем його прожива­н­ня з охороною або без неї. Нині ВР України роз­робляється законо­проект про за­стосува­н­ня домашнього А. як запобіж. засобу.

Завантажити статтю