Арнаудов Михайло Петров
АРНАУ́ДОВ Михайло Петров (Арнаудов Михаил Петров; 05. 10. 1878, м. Русе, Болгарія — 18. 02. 1978, Софія) — болгарський учений, фольклорист, літературознавець. Акад. Болг. АН (1929). Член-кореспондент ВУАН, Угор. літ. академії ім. Ш. Петефі, почес. д-р університетів Гайдельберґа (1936) і Мюнстера (1943), чл. НТШ, голова Укр.-болг. товариства (від 1932). Закін. факультет словʼян. філології у Вищому училищі в Софії (1898, нині Софій. університет). Спеціалізувався з індоєвроп. мовознавства, філософії та літ-ри у Ляйпциґу та Берні (1898–1900), у Празі (1903–04), де захистив доктор. дис. з питань філософії, словʼян. філології та індології. Прихильник культурно-істор. методу, учень М. Драгоманова. Заст. дир. Нар. б-ки Софії (1907), професор (1914); професор кафедри порівнял. літературознавства (1918–44), ректор (1935– 36) Софій. університету; дир. Нар. театру в Софії (1926). А. — автор статей, присвячених укр.-болг. культур. взаєминам, творчості Ю. Венеліна та М. Драгоманова.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Увод в литературната наука. София, 1920; Наченки на българската народоука // Училищен преглед. 1927. № 5–6; Психология на литературното творчество. София, 1931; Михаил Драгоманов: Реч, произнесена при откриване на паметника му в София // Год. Софий. університета. Истор.-филол. ф-т. 1932–33. Т. 29; Очерци на българския фолклор. София, 1934; Георги Пешаков и Юрий Венелин // Родна реч. 1942–43. № 1; Български народни празници. Обичаи, вярвания, песни и забави през цялата година. София, 1943; Из живота и поезията на Иван Вазов. София, 1958; Яворов. Личност, творчество и съдба. София, 1961; Творци на българското възраждане. Т. 1, 2. София, 1969.
