Акт застосування норм права

АКТ ЗА­СТОСУВА́­Н­НЯ НОРМ ПРА́ВА — індивідуальне ріше­н­ня уповноваженого субʼєкта (органу держави чи посадової особи), яке є результатом роз­гляду юридичної справи. Це документ, що на основі правових норм конкретизує права та обовʼязки ви­значених субʼєктів права чи ви­значає міру від­повід­альності певних осіб за скоєне ними правопоруше­н­ня. А. з. н. п. виконує по­двійну функцію в процесі регулюва­н­ня сусп. від­носин: регулятивну, змістом якої є кон­статація юрид. фактів, ви­значе­н­ня їх правомірного чи протиправ. характеру та ви­зна­н­ня належності певного права чи обовʼязку за конкрет. субʼєктом; охорон­ну, осн. при­значе­н­ням якої є ви­значе­н­ня виду юрид. від­повід­альності та конкретизація покара­н­ня. Самост. характер А. з. н. п. як різновиду юрид. документів під­тверджують такі його ознаки: при­ймається компетент. органом держави чи посад. особою в межах на­даних повноважень на основі нормат.-правового акту і не може суперечити йому; має владний характер, тобто є обовʼязковим для субʼєктів права; є результатом роз­гляду конкретної юрид. справи; має індивід. характер, тобто адресований чітко ви­значеним субʼєктам; роз­по­всюджує дію норми права, яка має заг. характер, на певні жит­тєві випадки чи субʼєктів і має однократне за­стосува­н­ня; має ви­значену документал. форму закріпле­н­ня (наказ, вирок, ріше­н­ня, по­станова) та реквізити (назва, під­пис, дата); може бути опротест. чи оскарженим зацікавленими субʼєктами; охороняється державою, навіть примус. засобами; має юрид. силу, тобто породжує юрид. наслідки. А. з. н. п. є найпоширенішим видом правових актів. Він забезпечує виникне­н­ня правовід­носин у певній ситуації. Напр., факт реєстрації шлюбу під­тверджується особл. свідоцтвом, що, в свою чергу, є юрид. фактом виникне­н­ня від­носин між субʼєктами (див. Акти цивільного стану).

Різноманітність від­носин, що потребують правового впливу, ви­значає різноманітність А. з. н. п., що класифікуються за певними критеріями. За характером приписів, на основі яких виникають А. з. н. п., ви­значають: уповноважувальні А. з. н. п., що забезпечують реалізацію субʼєктив. права; зобовʼязувальні, що покладають юрид. обовʼязок; заборон­ні, що запобігають протиправ. поведінці. За галуз. належністю: адм.-правові; цивіл.-правові; кримінал.-правові; акти трудового, земел., екон., фінанс. та ін. галузей права. Субʼєктами прийня­т­тя А. з. н. п. є ВР України, КМ України, Президент України, мін-ва, ві­домства та держ. комітети; суд. органи; органи прокуратури та право­охорон­ні органи. Кожний А. з. н. п. повинен при­йматися на основі і від­повід­но до нормат.-правового акту, тобто конкретизувати положе­н­ня, що вміщені в ньому, і не суперечити його нормам та його виконан­ню, забезпечуючи ефективну реалізацію норм права. Лише такий А. з. н. п. має юрид. силу і породжує необхідні наслідки.

Завантажити статтю