АЛЕКСА́НДРОВ Анатолій Петрович (31. 01(13. 02). 1903, м. Тараща, нині Київ. обл. — 03. 02. 1994, Москва) — фізик, фахівець з атомної фізики та енергетики. Академік АН СРСР (1953; від 1991 — РАН), чл. низки зарубіж. АН. Сталін. (1942, 1949, 1951, 1953) та Ленін. (1959) премії. Тричі Герой Соц. Праці (1954, 1960, 1973). Нагородж. Золотою меда­л­лю ім. М. Ломоносова АН СРСР (1978). Закін. Київський університет (1930). Працював у Ленінгр. фіз.-тех. ін­ституті АН СРСР. Директор Ін­ституту фіз. про­блем (1946–55), Ін­ституту атом. енергії ім. І. Курчатова АН СРСР (1960– 89), президент АН СРСР (1975– 86). Наук. роботи присвячені ядер. фізиці, фізиці твердих тіл і полімерів, ядер. реакторобуд-ву. Разом із С. Журковим і П. Кобенком роз­робив статист. теорію міцності, яка стала складовою сучас. фіз. теорії довговічності твердих тіл. Один із творців фізики полімерів. У роки 2-ї світової війни разом із І. Курчатовим і В. Тучкевичем роз­робив метод протимін­ного захисту кораблів. У спів­праці з І. Курчатовим роз­вивав вітчизн. атомну науку і техніку. Під його керівництвом створ. водо-водяні реактори (Нововоронезька АЕС і АЕС в Рейнсбурзі), графітові реактори чорнобил. типу для атом. станцій та під­вод. човнів; перше в світі надводне судно з ядер. двигуном — атом. криголам «Ленін», а згодом «Арктику» і «Сибір». Створив школу фізиків-ядерників. Після Чорнобил. ката­строфи в пресі і в колах науковців висловлювалася думка про небездоган­ність реакторів чорнобил. типу.