Александрович Андрій Іванович

АЛЕКСАНДРО́ВИЧ Андрій Іванович (Александровіч Андрэй Іванавіч; 09(22). 01. 1906, Мінськ — 06. 01. 1963, там само) — білоруський поет. Член-кореспондент АН Білоруської РСР (1936), чл. СП СРСР (1934). Закін. Білорус. університет (Мінськ, 1930). Друкуватися почав від 1921. Один з організаторів літ. об’єднання «Маладняк» (1923). У 20–30-х рр. працював ред. відомих білорус. газет і журналів, деякий час був дир. Інституту мови АН Білоруської РСР, брав участь у підготовці реформи білорус. правопису (1926–33). У 1934–37 — заступник голови правління СП Білорусії. Зб. творів: «Па беларускім бруку» (1925), «Прозалаць» (1926), «Угрунь» (1927), «Фабрыка смерці» (1929), «Гудкі», «Установа» (обидві — 1930), «Вершы і паэмы», «Нараджэнне чалавека» (вірші і поема; обидві — 1931), поеми «Паўстанцы» (1925), «Цені на сонцы» (1930), «Векапомная восень» (1933) та ін. У 20–30-х рр. видав більше десяти ілюстров. казок і віршів для дітей молодшого віку: «Рыбак» (1928), «Горад раніцой», «Калыханка», «Хлопчык і певень» (усі — 1930), «Як дзеці памагалі будаваць самалёт» (1931), «Шчаслівая дарога» (1934), «Казка пра пана Жываглота» (1935), «Падарунак дзеткам-малалеткам» (1936; 1973) та ін. Усі твори опубл. у Мінську. Творчість А. повністю співзвучна з компарт. і рад. ідеологією: прославляв рев. перетворення в суспільстві, будівництво соціалізму, дружбу рад. народів, труд. будні робітників, напруженість клас. боротьби, розробляв оборонно-патріот. тематику тощо. Проте 1938 був репресов. і засланий на Крайню Північ Росії, де працював на буд-ві Норильс. металург. комбінату; 1946 — репресов. удруге (працював на лісозаготівлях у Краснояр. краї). Після реабілітації у 1955 повернувся до Мінська. На засланнях створив вірші про 2-у світову війну і цикл «Поўнач». Після реабілітації писав про боротьбу за мир, дружбу й солідарність народів, творчу працю рад. людей. Переклав білорус. мовою низку творів рос., укр. та литов. письменників, зокрема Т. Шевченка, П. Тичини, В. Сосюри, М. Бажана та інші. Укр. мовою твори А. перекладали І. Гончаренко, Б. Чалий, Г. Бойко. Серед посмерт. видань: «Вершы» (1970), «Галубінае крыло» (1976), «Збор твораў у 2 тамах» (1981; усі — Мінськ) тощо.

Завантажити статтю