Алексієвич Світлана Олександрівна

АЛЕКСІЄ́ВИЧ Світлана Олександрівна (Алексіевіч Святлана Аляксандраўна; 31. 05. 1948, Станіслав, нині Івано-Франківськ) — білоруська письменниця. Пише російською мовою. Член СП СРСР (1983), чл. Білорус. ПЕН-центру (1989). Премія ім. М. Островського СП СРСР (1984), премія ім. К. Федіна (1985), премія ім. Ленін. комсомолу (1986), Державна премія СРСР (1985). Батько, сільс. учитель, відбував військ. службу в Україні; після демобілізації разом з родиною повернувся додому, у Білорусію. Закін. Мінський університет (1972). Працювала в школі (1965–66), редакціях низки газет та ж. «Нєман». Літ. діяльність розпочала 1975. Пробувала себе в різних жанрах, доки не натрапила на відкритий А. Адамовичем «роман-свідчення», «роман-ораторію» (сама називає його «жанром людських голосів»). 1978 написала кн. «У войны не женское лицо» (1985), укладену з розповідей жінок-фронтовичок, що змогла вийти друком лише з початком перебудови (у Білорусії розсипали в наборі за вказівкою тодіш. ЦК Комуніст. партії Білорусії) — і одразу принесла авторці всесоюзне визнання та низку престиж. премій і нагород. Відтоді кожна з наступ. книжок А. — «Последние свидетели: сто недетских рассказов» (1985), «Цинковые мальчики» (1991), «Очарованные смертью» (1993) і «Чернобыльская молитва: хроника будущего» (1997; усі — Москва) — мала широкий громадський розголос (а кн. «Цинковые мальчики» спричинилася навіть до суд. справи, припиненої стараннями міжнар. громадськості). Усі ці книги належать до циклу «Человек знакомый», над яким працює й нині. Твори А. багато разів інсценізувалися в різних європ. країнах, а також екранізувалися; вона є автором 21-го документал. кіносценарію та 3-х п’єс. На батьківщині А. нині перебуває у «чорному списку»: її творів не друкують. Книжки А. перекладено у 21-й країні світу і відзначено багатьма міжнар. преміями: ім. К. Тухольського «За мужність і гідність у літературі» (Шведський ПЕН-клуб), премією ім. А. Синявського «За шляхетність у літературі», рос. незалеж. премією «Тріумф», Ляйпциз. премією «За європейське порозуміння-98» і другою нім. премією «За кращу політичну книгу», премією «Срібний голуб» Міжнар. кінофестивалю у Ляйпцизі.

Завантажити статтю