Алупкинський державний палацово-парковий музей-заповідник
АЛУ́ПКИНСЬКИЙ ДЕРЖА́ВНИЙ ПАЛА́ЦОВО-ПА́РКОВИЙ МУЗЕ́Й-ЗАПОВІ́ДНИК — пам’ятка архітектури та паркового мистецтва 1-ї половини 19 століття. Включає Воронцовський палац і парк, що становлять цілісний архітектурно-художній ансамбль доби романтизму. Палац. комплекс будувався як літня резиденція генерал-губернатора Новорос. краю М. Воронцова. Перші роботи над його проектом розпочали 1825–28 одес. арх. Ф. Боффо і англ. арх. Т. Гаррісон. Підготовчі роботи велися від січня 1829. Однак 1831 власник маєтку зупинив будівництво і передав замовлення англ. арх. Е. Блору. Такий вибір не був випадковим. У 1-й пол. 19 ст. поширюється захоплення пам’ятками старовини — у нових будинках починають використовувати елементи давньоангл. готики. Рос. аристократи також не відставали від моди. Можливо, своїм «екзотичним» палацом М. Воронцов вирішив доповнити вже існуючі «азіатські», «китайські», «грецькі» та «індійські» споруди, побудовані 1824–41 на тер. алупкин. маєтку.
Е. Блор виконав проект упродовж одного року, а вже в грудні 1832 під наглядом арх. В. Ґунта, що спеціально прибув з Англії, розпочалося будівництво. Сам Е. Блор до Алупки не приїздив, однак був добре обізнаний з рельєфом місцевості і вдало врахував його. Архітектор використав готові (згідно з первісним, нереаліз. проектом) фундаменти і першу кладку глибокої ніші порталу центр. корпусу. Замість чіткого геом. планування Е. Блор мальовничо розташував корпуси із Зх. на Сх., узявши до уваги при цьому гірський силует. На буд-ві працювали кріпаки з Володимир. та Моск. губ., серед яких талановиті майстри — підрядник Г. Полуектов, скульптор Р. Фуртунов, столяри Я. Лапшин, М. Тисленко, Н. Мухін. Осн. буд. матеріалом був сіро-зелений магматич. діабаз. Фундаментом палацу частково стали діабаз. скелі. З величез. брил висікали блоки стін і складні прикраси. Буд-во й оформлення ансамблю завершено 1848. Гол. під’їзд міститься із зх. боку палацу, звідки він має вигляд фортеці 8–11 ст. До центр. корпусу веде середньовіч. проїзд. Враження суворості й неприступності доповнюють високі стіни грубого мурування із зубцями і вікнами-бійницями. Несподівану ліричність вносить ажур. місточок, яким музиканти проходили на хори парадної їдальні. Чим далі від арки зх. в’їзду, тим відчутніші ознаки стилів наступ. епох. Контрастом до суворого зх. фасаду виступає Парадний двір, з якого відкривається чудовий краєвид на г. Ай-Петрі. Пн. фасад гол. корпусу збудований у стилі Тюдор 16 ст., він орієнтований на парк. Східний фасад палацу втілив у собі характерні риси мавритан. архітектури. Він звернений на Пд. (до моря) і прикрашений пишним порталом із різьбленням і двома стрункими баштами. Вражають інтер’єри палацу і алупкин. парк. Місцем ділових зустрічей був Парадний кабінет, оздобл. дубовими панелями і англ. шпалерами. У кабінеті розміщені англ. меблі 30–40-х рр. 19 ст., в яких поєднуються класичні і барокові силуети. Скульптури в кабінеті і картини на стінах присвячені війні 1812. Камерністю відзначається інтер’єр т. зв. Ситцевої кімнати, стіни якої прикрашають твори відомих пейзажистів. Захоплення господаря екзот. сх. культурами відчутне в його малій вітальні (Китайському кабінеті), хоча саме китай. мотивів тут небагато. Водночас кабінет багатий декоров. різьбленням, вишивками на циновках, вишуканими меблями і різними предметами інтер’єру. Поряд з невеликими затиш. кімнатами розташ. Парадний вестибюль, який займає центр. місце в палаці і ніби розділяє його на дві частини: сх. для ділових зустрічей і зх. для відпочинку. Через вестибюль проходить центр. вісь палацу, яка пов’язує пд. і пн. входи; він оформлений у стриманій кольоровій гамі, стіни прикрашені, за традицією, великими парад. портретами. Парадний вестибюль виступає контрастом до ніжної, лірич. Блакитної вітальні, на стінах і стелі якої рельєфні білі ліплені візерунки рослин. характеру. Вона розділена на дві частини висувними дерев’яними фіранками. Своєрідністю відзначаються інтер’єри «Артистичної», прикрашеної меблями 2-ї пол. 18 — поч. 19 ст.; Зимового саду з екзот. рослинами і мармур. скульптурами; Парадної їдальні в стилі неоготики, більярдної, що межує з їдальнею і завершує анфіладу парадних кімнат. Однією з кращих в Росії за своїм інтер’єром та цінністю зібрання вважалася бібліотека палацу. Родина Воронцових володіла алупкин. комплексом до більшов. перевороту 1917. У 1921 тут відкрито істор.-побут. музей. 1945, під час проведення Ялтин. конф., палац був резиденцією англ. делегації. Від 1956 тут функціонує Держ. музей образотвор. мистецтва. Алупкин. парк — пам’ятка (від 1972) садово-паркового мистецтва, один з найвідоміших парків Криму. Площа 40,0 га. Статус заповідника — від 1960. Створ. 1820–40. Через усю тер. парку зі Сх. на Зх. проходить гол. алея завдовжки 1 км. Вона відділяє Верхній парк від Нижнього, який виходить до моря. Осн. будівлі Нижнього парку — палац і припалацова частина. Територія перед палацом — три тераси, прикрашені квітниками, бордюрами, скульптурою, фонтанами та водоспадом, що спускаються до моря. Паралельно до берега — алея кипарисів пірамідальних, вище — алея олеандрів. Гол. приморська алея проходить через гаї столітньої сосни алепської. Верхній парк (за палацом) — розмаїття ландшафтів: великі галявини, звивисті доріжки і стежки, містки, водойми, водоспади. Водойми доповнюються майстерно розміщеними уламками скель, що переходять у Великий Хаос — природне нагромадження велетен. уламків каміння, на вершині якого зростає старий гай сосен алепської та італійської. Інша визначна пам’ятка Верхнього парку — Малий Хаос: лабіринт доріжок і переходів між темних каменів із штуч. гротами та струмками. Серед кам’яних брил створ. унікальний самшитовий гай. Центр композиції Верхнього парку формують 4 відкриті пейзажні галявини — Платанова, Сонячна, Контрастна, Каштанова. Трапляються окремі старі дерева або групи сосни італійської, кедра ліванського, тиса ягідного (Червона книга України), платана, каштана, кипариса, секвої велетен. та суничника дрібноплідного (Червона книга України). Вікові дерева — одна з прикрас парку. У ньому — єдиний на крим. узбережжі гай дуба кам’яного, площа 0,2 га. Усього в парку понад 200 видів і форм дерев та кущів. Його характерна риса — наявність великої кількості фонтанів та штуч. водоспадів: фонтани східний (1830–40), готич. (1829), «Раковина» (1846), «Фонтан сліз» (1851) та ін. 1972 здійснено реставрацію парку.
Рекомендована література
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: Ил. каталог-справочник: В 4 т. Т. 2. К., 1985;
- Галиченко А., Пальчикова А. Алупкинский дворец-музей: Путеводитель. Сф., 1989.
Завантажити статтю
