Алупкинський державний палацово-парковий музей-заповідник

АЛУ́ПКИНСЬКИЙ ДЕРЖА́ВНИЙ ПАЛА́ЦОВО-ПА́РКОВИЙ МУЗЕ́Й-ЗАПОВІ́ДНИК — памʼятка архітектури та паркового мистецтва 1-ї половини 19 столі­т­тя. Включає Воронцовський палац і парк, що становлять цілісний архітектурно-художній ансамбль доби романтизму. Палац. комплекс будувався як літня резиденція генерал-губернатора Новорос. краю М. Воронцова. Перші роботи над його проектом роз­почали 1825–28 одес. арх. Ф. Боффо і англ. арх. Т. Гар­рісон. Під­готовчі роботи велися від січня 1829. Однак 1831 власник маєтку зупинив будівництво і пере­дав замовле­н­ня англ. арх. Е. Блору. Такий вибір не був випадковим. У 1-й пол. 19 ст. поширюється захопле­н­ня памʼятками старовини — у нових будинках починають використовувати елементи давньоангл. готики. Рос. аристократи також не від­ставали від моди. Можливо, своїм «екзотичним» палацом М. Воронцов вирішив доповнити вже існуючі «азіатські», «китайські», «грецькі» та «індійські» споруди, побудовані 1824–41 на тер. алупкин. маєтку.

Е. Блор виконав проект упродовж одного року, а вже в грудні 1832 під на­глядом арх. В. Ґунта, що спеціально прибув з Англії, роз­почалося будівництво. Сам Е. Блор до Алупки не при­їздив, однак був добре обі­знаний з рельєфом місцевості і вдало врахував його. Архітектор викори­став готові (згідно з первісним, нереаліз. проектом) фундаменти і першу кладку глибокої ніші порталу центр. корпусу. Замість чіткого геом. планува­н­ня Е. Блор мальовничо роз­ташував корпуси із Зх. на Сх., узявши до уваги при цьому гірський силует. На буд-ві працювали кріпаки з Володимир. та Моск. губ., серед яких талановиті майстри — під­рядник Г. Полуектов, скульптор Р. Фуртунов, столяри Я. Лапшин, М. Тисленко, Н. Мухін. Осн. буд. матеріалом був сіро-зелений магматич. діабаз. Фундаментом палацу частково стали діабаз. скелі. З величез. брил висікали блоки стін і складні прикраси. Буд-во й оформле­н­ня ансамблю завершено 1848. Гол. під­ʼ­їзд міститься із зх. боку палацу, звідки він має ви­гляд фортеці 8–11 ст. До центр. корпусу веде середньовіч. про­їзд. Враже­н­ня суворості й не­при­ступності доповнюють високі стіни грубого мурува­н­ня із зубцями і вікнами-бійницями. Несподівану ліричність вносить ажур. місточок, яким музиканти проходили на хори парадної їдальні. Чим далі від арки зх. вʼ­їзду, тим від­чутніші ознаки стилів на­ступ. епох. Контрастом до суворого зх. фасаду ви­ступає Парадний двір, з якого від­кривається чудовий краєвид на г. Ай-Петрі. Пн. фасад гол. корпусу збудований у стилі Тюдор 16 ст., він орієнтований на парк. Східний фасад палацу втілив у собі характерні риси мавритан. архітектури. Він звернений на Пд. (до моря) і прикрашений пишним порталом із різьбле­н­ням і двома стрункими баштами. Вражають інтерʼєри палацу і алупкин. парк. Місцем ділових зу­стрічей був Парадний кабінет, оздобл. дубовими панелями і англ. шпалерами. У кабінеті роз­міщені англ. меблі 30–40-х рр. 19 ст., в яких по­єд­нуються класичні і барокові силуети. Скульптури в кабінеті і картини на стінах присвячені війні 1812. Камерністю від­значається інтерʼєр т. зв. Ситцевої кімнати, стіни якої прикрашають твори ві­домих пейзажистів. Захопле­н­ня господаря екзот. сх. культурами від­чутне в його малій вітальні (Китайському кабінеті), хоча саме китай. мотивів тут небагато. Водночас кабінет багатий декоров. різьбле­н­ням, вишивками на циновках, вишуканими меблями і різними предметами інтерʼєру. Поряд з невеликими затиш. кімнатами роз­таш. Парадний вестибюль, який за­ймає центр. місце в палаці і ніби роз­діляє його на дві частини: сх. для ділових зу­стрічей і зх. для від­починку. Через вестибюль проходить центр. вісь палацу, яка повʼязує пд. і пн. входи; він оформлений у стриманій кольоровій гамі, стіни прикрашені, за традицією, великими парад. порт­ретами. Парадний вестибюль ви­ступає контрастом до ніжної, лірич. Блакитної вітальні, на стінах і стелі якої рельєфні білі ліплені візерунки рослин. характеру. Вона роз­ділена на дві частини висувними деревʼяними фіранками. Своєрідністю від­значаються інтерʼєри «Артистичної», прикрашеної меблями 2-ї пол. 18 — поч. 19 ст.; Зимового саду з екзот. рослинами і мармур. скульптурами; Парадної їдальні в стилі неоготики, більярдної, що межує з їдальнею і завершує анфіладу парадних кімнат. Однією з кращих в Росії за своїм інтерʼєром та цін­ністю зі­бра­н­ня вважалася бібліотека палацу. Родина Воронцових володіла алупкин. комплексом до більшов. пере­вороту 1917. У 1921 тут від­крито істор.-побут. музей. 1945, під час проведе­н­ня Ялтин. конф., палац був резиденцією англ. делегації. Від 1956 тут функціонує Держ. музей образотвор. мистецтва. Алупкин. парк — памʼятка (від 1972) садово-паркового мистецтва, один з найві­доміших парків Криму. Площа 40,0 га. Статус заповід­ника — від 1960. Створ. 1820–40. Через усю тер. парку зі Сх. на Зх. проходить гол. алея завдовжки 1 км. Вона від­діляє Верх­ній парк від Нижнього, який виходить до моря. Осн. будівлі Нижнього парку — палац і припалацова частина. Територія перед палацом — три тераси, прикрашені квітниками, бордюрами, скульптурою, фонтанами та водо­спадом, що спускаються до моря. Паралельно до берега — алея кипарисів пірамідальних, вище — алея олеандрів. Гол. приморська алея проходить через гаї столітньої сосни алепської. Верх­ній парк (за палацом) — роз­маї­т­тя ландшафтів: великі галявини, звивисті доріжки і стежки, містки, водо­йми, водо­спади. Водо­йми доповнюються майстерно роз­міщеними уламками скель, що пере­ходять у Великий Хаос — природне на­громадже­н­ня велетен. уламків камі­н­ня, на вершині якого зро­стає старий гай сосен алепської та італійської. Інша ви­значна памʼятка Верх­нього парку — Малий Хаос: лабіринт доріжок і пере­ходів між темних каменів із штуч. гротами та струмками. Серед камʼяних брил створ. унікальний самшитовий гай. Центр композиції Верх­нього парку формують 4 від­криті пейзажні галявини — Платанова, Сонячна, Контрастна, Каштанова. Трапляються окремі старі дерева або групи сосни італійської, кедра ліванського, тиса ягідного (Червона книга України), платана, каштана, кипариса, секвої велетен. та суничника дрібноплідного (Червона книга України). Вікові дерева — одна з прикрас парку. У ньому — єдиний на крим. узбереж­жі гай дуба камʼяного, площа 0,2 га. Усього в парку понад 200 видів і форм дерев та кущів. Його характерна риса — наявність великої кількості фонтанів та штуч. водо­спадів: фонтани східний (1830–40), готич. (1829), «Раковина» (1846), «Фонтан сліз» (1851) та ін. 1972 здійснено ре­ставрацію парку.

Завантажити статтю