Альошин Павло Федотович

АЛЬО́ШИН Павло Федотович (16(28). 02. 1881, Київ — 07. 10. 1961, там само) — архітектор. Доктор архітектури (1946). Дійсний член Академії архітектури УРСР (1945). Навч. у рисув. школі М. Мурашка, закін. С.-Петербур. інститут цивіл. інженерії (1904), С.-Петербур. АМ (1917) зі званням художника-архітектора. Як кращого студента А. посилали за кордон для ознайомлення з арх-рою Австрії, Франції, Німеччини, Англії, Італії та Греції (1900, 1902). А. — представник пізнього історизму, знавець світ. архіт. спадщини, майстер витончених стилізацій. 1918–20 — гол. архітектор Києва, 1922–24 — Київ. губ. архітектор. Від 1921 — проф. Архіт., згодом — Худож. інститутів. У міжвоєн. період активно працював як архітектор-практик і педагог. Серед його учнів — П. Юрченко, В. Заболотний, П. Шпара та ін. Для мист. манери А. характерне творче переосмислення традиц. архіт. форм і робота в певних істор. стилях. Найближчим його світовідчуттю був рос. класицизм у пізній, дещо еклектич. фазі розвитку. У цьому стилі він спорудив 1912 в Києві Пед. музей, у якому 1917–18 розміщувалася ЦР УНР. Звертався і до укр. бароко (шестиповерх. житл. будинок на Софій. площі, 1914, не зберігся), «укр. архіт. стилю» (Миронів. селекц. станція, 1923), середньовіч. романт. ремінісценцій (будинок Ковалевського на Липках у Києві, 1911), конструктивізму (будинок лікарів на вул. Великій Житомирській, № 17 у Києві, 1928–31). А. добре розумівся на конструкціях, досконало володів тех. навичками і знаннями. Але його індивідуальність виявилася не досить могутньою, щоб витворити власний архіт. стиль, як Ф. Кричевський чи Д. Дяченко. До осн. робіт А., крім згаданих, належить будинок Торг.-пром. товариства Бажанова і Чувалдіної у С.-Петербурзі (1907–09, інтер’єри з участю М. Реріха і М. Врубеля). Виконав низку конкурс. проектів: зразк. чотириклас. училища в Києві (1903), реал. училища у В’ятці (1905), комерц. училища в Казані (1906, 4-а премія), Міської публ. б-ки у Києві (1909), а також Купецького зібр., Губ. земської управи (1913), курорту-саду «Камперія-Сарич» побл. Ласпі в Криму (1917, співавт.), 1-ї (Ольгинської) гімназії в Києві (1904–14), яку він 1927 перебудував на будинок ВУАН (нині корпус Президії НАНУ), житл. будинку на вул. Виноградній, № 20 у Києві (1914), розробив проект розпланування Мурманська (1918), проекти шкіл у селах Мархалівка, Воронівка та ін. на Київщині (1921), розпланування й забудову с-ща Харків. трактор. заводу (1930–31). Протягом 1944–49 А. керував відбудовою зруйнованих війною Київ. університету та Маріїн. палацу. Погляди А. на арх-ру — це погляди практика, вільного від заідеологізованості і схоласт. теорій.

Рекомендована література

1. Обговорюємо проблеми нового Києва [Проекти П. Альошина та ін.] // РМ. 1947, 9 квіт.;
   Google Scholar Internet
2. Виставка творчих праць дійсного члена Академії архітектури УРСР, доктора архітектури, проф. Павла Федотовича Альошина: Каталог. К., 1956;
   Google Scholar Internet
3. Юрченко П. Зодчий і педагог // Арх-ра і будівництво. 1956. № 1;
   Google Scholar Internet
4. Ігнатов О. Н. Будинок музею Леніна в Києві. К., 1960;
   Google Scholar Internet
5. П. Ф. Альошин [Некролог] // Веч. Київ. 1961, 11 жовт.;
   Google Scholar Internet
6. Ясієвич В. Є. Київський зодчий П. Ф. Альошин. К., 1966;
   Google Scholar Internet
7. Силін О. П. Визначна архітектурна пам’ятка Києва // УІЖ. 1975. № 5;
   Google Scholar Internet
8. Ясиевич В. Е. Творческое кредо зодчего: К 100-летию со дня рожд. П. Ф. Алешина // СиА. 1981. № 3;
   Google Scholar Internet
9. Сацусевич С. Будинок вчителя // ПУ. 1983. № 1;
   Google Scholar Internet
10. Ясиевич В. Е. Павел Алешин // АрхСССР. 1988. № 1;
    Google Scholar Internet
11. Будинок музею // Полтавський художній музей, 1919–1994. П., 1994;
    Google Scholar Internet
12. Павло Федотович Альошин: Бібліогр. покажч. К., 2000.
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю