Альошин Павло Федотович

АЛЬО́ШИН Павло Федотович (16(28). 02. 1881, Київ — 07. 10. 1961, там само) — архітектор. Доктор архітектури (1946). Дійсний член Академії архітектури УРСР (1945). Навч. у рисув. школі М. Мурашка, закін. С.-Петербур. ін­ститут цивіл. інженерії (1904), С.-Петербур. АМ (1917) зі зва­н­ням художника-архітектора. Як кращого студента А. посилали за кордон для озна­йомле­н­ня з арх-рою Австрії, Франції, Німеч­чини, Англії, Італії та Греції (1900, 1902). А. — пред­ставник пізнього історизму, знавець світ. архіт. спадщини, майстер витончених стилізацій. 1918–20 — гол. архітектор Києва, 1922–24 — Київ. губ. архітектор. Від 1921 — проф. Архіт., згодом — Худож. ін­ститутів. У між­воєн. період активно працював як архітектор-практик і педагог. Серед його учнів — П. Юрченко, В. Заболотний, П. Шпара та ін. Для мист. манери А. характерне творче пере­осмисле­н­ня традиц. архіт. форм і робота в певних істор. стилях. Най­ближчим його світовід­чу­т­тю був рос. класицизм у пізній, дещо еклектич. фазі роз­витку. У цьому стилі він спорудив 1912 в Києві Пед. музей, у якому 1917–18 роз­міщувалася ЦР УНР. Звертався і до укр. бароко (шестиповерх. житл. будинок на Софій. площі, 1914, не зберігся), «укр. архіт. стилю» (Миронів. селекц. станція, 1923), середньовіч. романт. ремінісценцій (будинок Ковалевського на Липках у Києві, 1911), кон­структивізму (будинок лікарів на вул. Великій Житомирській, № 17 у Києві, 1928–31). А. добре ро­зумівся на кон­струкціях, досконало володів тех. навичками і зна­н­нями. Але його індивідуальність виявилася не досить могутньою, щоб витворити власний архіт. стиль, як Ф. Кричевський чи Д. Дяченко. До осн. робіт А., крім зга­даних, належить будинок Торг.-пром. товариства Бажанова і Чувалдіної у С.-Петербурзі (1907–09, інтерʼєри з участю М. Реріха і М. Врубеля). Виконав низку конкурс. проектів: зразк. чотириклас. училища в Києві (1903), реал. училища у Вʼятці (1905), комерц. училища в Казані (1906, 4-а премія), Міської публ. б-ки у Києві (1909), а також Купецького зібр., Губ. земської управи (1913), курорту-саду «Камперія-Сарич» побл. Ласпі в Криму (1917, спів­авт.), 1-ї (Ольгинської) гімназії в Києві (1904–14), яку він 1927 пере­будував на будинок ВУАН (нині корпус Президії НАНУ), житл. будинку на вул. Вино­градній, № 20 у Києві (1914), роз­робив проект роз­планува­н­ня Мурманська (1918), проекти шкіл у селах Мархалівка, Воронівка та ін. на Київщині (1921), роз­планува­н­ня й забудову с-ща Харків. трактор. заводу (1930–31). Протягом 1944–49 А. керував від­будовою зруйнованих війною Київ. університету та Маріїн. палацу. По­гляди А. на арх-ру — це по­гляди практика, вільного від заідеологізованості і схоласт. теорій.

Пр.: Об архитектуре школьных зданий // Тр. 4-го съезда рус­ских зодчих в С.-Петербурге. С.-Петербург, 1911; О современ­ной школьной архитектуре (Отдел. от­тиск докл. автора 4-му съезду рус. зодчих). С.-Петербург, 1911; О библиотеке архитекторов Викентия Ивановича и Александра Викентьевича Берет­ти в Киеве // АХЕ. 1916. № 18; Про офарбле­н­ня фасаду Київського університету // Соц. Київ. 1933. № 5– 6; Ін­ститут Ботаніки УАН. Київ будують // Глобус. 1935. № 4; Батько і син Берет­ті // АРУ. 1938. № 3; Музей Леніна в Києві // Там само. 1939. № 1; Будинок Верховної Ради УРСР в Києві // Там само. 1939. № 11; Український конкурс на проект типової житлової секції // Там само. 1941. № 1 (спів­автор); Чудовий витвір архітектури // Київ. правда. 1951, 13 черв.; Архитектура школьных зданий. К., 1952 (спів­автор).

Літ.: Обговорюємо про­блеми нового Києва [Проекти П. Альошина та ін.] // РМ. 1947, 9 квіт.; Ви­ставка творчих праць дійсного члена Академії архітектури УРСР, доктора архітектури, проф. Павла Федотовича Альошина: Каталог. К., 1956; Юрченко П. Зодчий і педагог // Арх-ра і будівництво. 1956. № 1; Ігнатов О. Н. Будинок музею Леніна в Києві. К., 1960; П. Ф. Альошин [Некролог] // Веч. Київ. 1961, 11 жовт.; Ясієвич В. Є. Київський зодчий П. Ф. Альошин. К., 1966; Силін О. П. Ви­значна архітектурна памʼятка Києва // УІЖ. 1975. № 5; Ясиевич В. Е. Творческое кредо зодчего: К 100-летию со дня рожд. П. Ф. Алешина // СиА. 1981. № 3; Сацусевич С. Будинок вчителя // ПУ. 1983. № 1; Ясиевич В. Е. Павел Алешин // АрхСС­СР. 1988. № 1; Будинок музею // Полтавський художній музей, 1919–1994. П., 1994; Павло Федотович Альошин: Бібліогр. покажч. К., 2000.

В. В. Вечерський

Завантажити статтю