Амбівалентність соціальна

АМБІВАЛЕ́НТНІСТЬ СОЦІА́ЛЬНА  — несумісність норм, цінностей, оцінок, почуттів, станів свідомості соціального суб’єкта (індивіда, групи), що характеризується подвійним, суперечливим ставленням до явищ, подій, фактів, процесів. У А. с. відбивається внутр. суперечливість соц. реальності, її здатність набувати протилеж. (несуміс.) характеристик (властивостей, мотивів, відношень, сенсів, значень), що їх може «схопити» лише діалектичне соціол. мислення. Що ж до буден. свідомості та соціол. емпір. практики, то в ній А. с. найчастіше фіксується через розрізнення «позитивної» і «негативної» сторін, тенденцій соц. реальності. Уявлення про А. с. як особливе, навіть рідкісне явище — небезпідставні, бо спираються на здоровий глузд, що завжди прагне до однозначності, а тому й уникає амбівалентності. Факти А. с. констатували і використовували у своїх концепціях класики соціології. Коли К. Маркс у «Критиці готської програми» підкреслював, що рівне право розподілу за працею в майбут. суспільстві насправді має бути нерівним (щоб стати справді рівним у реально нерівних умовах), то цим він констатував амбівалент. характер такого права. Так само Е. Дюркгайм звертав увагу на амбівалентні характеристики соц. реальності (нормальну ненормальність), коли визнавав, що наявність у суспільстві певної злочинності, цього «ненормал.» явища, є нормою для цього суспільства. А. с. найчастіше притаманна свідомості та діяльності людей.

У динамічному структур. функціоналізмі Р. Мертона категорія А. с. тлумачиться як соціол. амбівалентність. У цій концепції поняття «соціол. амбівалентність» — одне з фундаментальних. Воно покликане фіксувати А. с. через соціол. моделювання ситуацій, у яких від діючого індивіда вимагаються несумісні реакції або взаємозаперечні мотиви. За Р. Мертоном, такі ситуації часто виникають у медицині, де має місце амбівалентна діяльність лікаря, від якого вимагається водночас, напр., інструмент. безпристрасність (індиферентність) і співчутливе ставлення до пацієнта. У такому випадку А. с. є рольовою, вона зумовлена несумісними, проте співвідносними одна з одною нормами та цінностями. Крім рольового типу А. с., Р. Мертон вирізняв також її інституціальну форму, підкреслюючи, що особливою характеристикою соц. інститутів є змодельованість їх саме на ґрунті потенційно конфліктних норматив. пар (систем). У зв’язку з цим соціол. амбівалентність завжди «вмонтована» в соц. інститути. У концепціях символ. інтеракціонізму, соц. обміну, «соц. драматургії», в етнометодології А. с. виступає як змістовна двозначність, якої мають уникати чи позбуватися взаємодіючі індивіди (актори). Це уникання може здійснюватися різними шляхами: через сприймання «узагальненого іншого», типізацію жестів, значень, створення спільних «правил гри», контекстів, суміщення систем релевантностей, уніфікацію досвіду тощо.

У соціології розрізняють чотири осн. типи А. с.: одночасне функціонування комплексу протилеж. розпоряджень, зразків поведінки на рівні соц. систем і зв’язків; суперечності між функціями, статусами, ролями на рівні індивід. свідомості; розбіжність між сталими відчуттями суб’єкта та ситуатив. емоціями, переживаннями; неузгодженість та несумісність духовно-морал. цінностей культури і засобів люд. діяльності.

А. с. притаманна всім соц. системам, з одного боку — як прояв боротьби старих і нових тенденцій розвитку, застарілих структур з новоутвореннями, з іншого — як суперечність між вимогами культури і системою засобів їх здійснення. А. с. нерідко обтяжена деструкт. поведінкою людей, соц. напруженістю, конфліктами, проявами нетолерантності. Соціол. інтерпретація поняття «А. с.» здійснюється у кількох вимірах: як різноманітність, притаманна соц. цінностям, як особл. стан (суперечливий, кризовий тощо) соц. системи, як поляризація сусп. свідомості (громад. думки, масових настроїв тощо) та ситуат. особливість індивід. свідомості.

Завантажити статтю