АМÓСОВ Микола Михайлович (06(19). 12. 1913, с. Ольхове, нині Вологодська обл., РФ — 13. 12. 2002, Київ) — видатний хірург, біо­кібернетик, філософ, письмен­ник. Заслужений діяч науки УРСР (1959), академік НАНУ (1969) і АМНУ (1993). Ленінська премія (1961). Герой Соціалістичної Праці (1973). Державні премії УРСР (1978, 1988) та України (1997) в галузі науки і техніки Почесна від­знака Президента України (1993). Його іменем на­звано малу планету № 2948. 

Закінчив Архангельський медичний ін­ститут (1939) та Всесоюзний заочний індустріальний ін­ститут (1940). Працював у Московському НДІ швидкої допомоги ім. М. Скліфасовського (1946– 47), головним хірургом Брянської обл. (1947–52), завідувач кафедри грудної хірургії Київського ін­ституту вдосконале­н­ня лікарів (1955–70), завідувач від­ділу (1960–88), від 1978 — за­ступник директора Ін­ституту туберкульозу і грудної хірургії МОЗ України, у 1983–88 — директор, від 1988 — почесний директор Ін­ституту серцево-судин­ної хірургії. Очолював від­діл біо­кібернетики Ін­ституту кібернетики АН УРСР (1959–90). 

Основоположник резекційної хірургії легень і серцевої хірургії в Україні, один із провід­них хірургів і біо­кібернетиків. Уперше в Україні почав проводити резекції легень (1952), хірургічне лікува­н­ня серцевих хвороб (1955), операції на серці зі штучним кровообігом (1958); уперше в Радянському Союзі виконав протезува­н­ня мітрального клапана (1963); уперше у світі створив і за­провадив антитромботичні протези клапанів серця (1965). Створив першу в Україні клініку серцевої хірургії (1955), яку реорганізував в Ін­ститут серцево-судин­ної хірургії (1983). Уперше створив кафедру торакальної хірургії та анестезіології в Київському ін­ституті вдосконале­н­ня лікарів (1955). Подвижник, який кинув виклик хворобам, старості й смерті; екс­периментував на собі, доводячи ефективність роз­робленої системи здорового способу життя (у річищі пошуків ортобіо­зу І. Мечникова, В. Вин­ниченка, П. Іванова). Очолюючи у 1957–88 від­діл в Ін­ституті кібернетики АН УРСР, за­стосував метод моделюва­н­ня складних систем (за Л. Берталанфі) до поясне­н­ня медико-біо­логічних явищ психіки, природи людини (інтелекту, особистості, тіла), «загального алгоритму ро­зуму», су­спільства, держави, світу, майбутнього людства. Автор числен­них есе­їстичних, філософських, літературних творів в оригінальному інтелектуально насиченому стилі. 2003 НАНУ заснувала премію ім. Амосова.