Амурська область

Визначення і загальна характеристика

АМУ́РСЬКА О́БЛАСТЬ — регіон на пів­ден­ному сході Російської Федерації. Утвор. 20 жовтня 1932 у складі Хабаров. краю, в самост. область виділено 2 серпня 1948. Центр — м. Благовіщенськ. Площа 363,7 тис. км². Насел. 1050 тис. осіб (1989); пере­важають росіяни, українці, живуть також білоруси, евенки, якути та ін. Станом на 1996 населе­н­ня А. о. зменшилося до 1032 тис. осіб унаслідок від­току до ін. регіонів (зокрема й поверне­н­ня українців в Україну). Нині знач. від­соток сучас. насел. А. о. складають особи укр. походже­н­ня, які вважають себе росіянами. А. о. поділяється на 20 р-нів, має 9 міст і 29 смт. А. о. роз­таш. у бас. Амуру — гол. річки А. о., з Пн. її тер. обмежена Становим хребтом (найбільша вис. 2312 м). У межах області — Верх­ньозей., Зейсько-Буреїн. рівнини і Амурсько-Зейське плато. Клімат різко континентальний. А. о. пере­буває під впливом далеко­схід. мусонів. Ґрунти пере­важно підзолисті, бурі лісові, подекуди чорноземоподібні. Бл. 65 % тер. А. о. вкрито лісами хвойними (пере­важають модрина даурська та сосна) і мішаними (дуб, клен, кедр корейський, ясен, липа, вино­град амурський, лимон­ник, бархат амурський). В А. о. є родовища золота, заліз. руди, вугі­л­ля, каоліну, вапняків, кварц. пісків, мінерал. джерела. Роз­виваються с.-г., харч., лісова, деревооб­робна та гірн. пром-сть. Є маш.-буд., суднобуд. та металооб­робні під­приємства. Виробляються буд. матеріали. Осн. с.-г. культури — пшениця та соя. Вирощують картоплю, овочі. Роз­водять велику рогату худобу та свиней. Бджільництво, оленярство, хутровий промисел. Територію А. о. пере­тинає Транс­сибір. залізнична магістраль, на Пн. області проходить центр. ділянка Байкало-Амур. магістралі. Судноплавство по Амуру, Зеї, Селемджі, Буреї. В А. о. — 4 ВНЗи, 22 середні спец. навч. заклади; 2 театри, крає­знавчий музей.

Українці брали активну участь у процесі формува­н­ня сучас. населе­н­ня А. о. Перші укр. родини з Полтавщини прибували в ці краї 1860–61, а 1863–64 тут було засн. перші укр. села: Троїцьке, Середньобільське та Новотроїцьке на р. Голуба. Осн. масу укр. пере­селенців у перші роки дали Полтав., Київ., Харків. та Черніг. губ. Значна кількість укр. пере­селенців була з Кубані, Воронез., Курської губ., Бес­сарабії та Донщини. Українці осідали пере­важно на Зейсько-Буреїн. рівнині, сприятливій для хліборобства; вздовж Амуру на теренах Амур. козачого війська, а згодом уздовж Амур. залізниці, де працювали службовцями на залізнич. станціях. Українці мешкали пере­важно у сільс. місцевості. За даними пере­пису, 1923 в А. о. проживало 124 407 українців — 33 % від усього насел. (слід за­уважити, що за методикою цього пере­пису як українців записували лише осіб, народжених в Україні, а їхніх нащадків уважали вже росіянами). Крім того, на даних пере­пису, без­сумнівно, по­значилися ре­пресії, яких за­знав укр. рух на Зеленому Клину після встановле­н­ня там більшов. влади, що зумовило сві­доме приховува­н­ня українцями своєї справж. етнічної приналежності. Пере­пис 1926 засвідчив зменше­н­ня кількості українців до 103 536 осіб (24 % усього насел.), що було наслідком за­знач. вище причин та пере­кручень під час проведе­н­ня пере­пису. У 20-х рр. українська мова найкраще збереглася в центр. р-нах Амурщини з найбільш компактним укр. насел., однак, як свідчать дослідж. діалектологів, уже на той час серед укр. насел. поширювалася укр.-рос. двомовність. У серед. 50-х рр. в А. о. на спецпоселен­ні було 4,4 тис. українців. Під час першого повоєн. пере­пису насел. (1959) на­звали себе українцями 56,2 тис. осіб, 1970 — 41,5 тис., 1979 — 57,6 тис., 1989 — 70,7 тис. З-поміж усього насел. області українці становили від­повід­но 7,84 % у 1959; 5,23 % — 1970; 6,16 % — 1979 і 6,73 % — 1989. Частка українців, які вважають рідною мовою укр., зросла від 37 % у 1959 до 44,6 % у 1989. Початком організованого укр. нац. життя в А. о. можна вважати створе­н­ня в Благовіщенську Укр. клубу, який 1911 здобув офіц. до­звіл на свою діяльність. Значне під­несе­н­ня укр. громад. активності від­булося після Лютн. революції 1917; вже весною цього року створюються укр. громади в містах Благовіщенськ, Свободний, на ст. Рухлово (нині Сковородино), Гондат­ті (нині м. Шимановськ), Бочкарьово (нині м. Білогорськ), Завита, селах Білоногове, Добрянка, Велика Сазанка, Ку­станаївка, Ключі, Нижнєбузулі, Чембари, Верх­нєполтавка, Грибське, Костянтино­градівка, Черкасівка, хуторах Волковський, Миколаївський. Крім пере­лічених громад, що мали сталу організацію, виборні органи, печатки, існувало ще багато місц. громад з аморфнішою струк-турою. У травні 1917 в Благовіщенську від­бувся Амурський Укр. обл. зʼїзд, де було обрано Амур. обл. укр. раду, яка подала свій список кандидатів на вибори до Всерос. Установ. зборів (1917). 1918 на тер. А. о. було створ. дві Укр. окружні ради — Благовіщенську та Свободненську. Тут також діяли укр. кооп. «Хлібороб» та «Українець». У 1920–22 у м. Свободний існувало товариство «Просвіта». У 1917 в Благовіщенську почала виходити г. «Українська Амурська справа». У 1919 Свободненська окружна рада зорганізувала своїми силами дві укр. школи (у Свободному та Великій Сазанці), а в період існува­н­ня Далеко­східної Республіки (1921–22) на Амурщині закладається ціла мережа укр. шкіл. Однак ця діяльність укр. організацій зу­стрічала гостру протидію з боку місц. влади (уряд есера Алексєєвського в 1918, комуністи — в 1920–21), що виявлялася у забороні діяльності укр. організацій, ре­пресіях проти укр. діячів та конфіскації майна укр. ко­оперативів. Остаточно діяльність укр. організацій в А. о. заборонили більшовики на­прикінці 1922, після встановле­н­ня там рад. влади, а їх активісти та провід­ники були заарештовані. У період проведе­н­ня політики українізації на Далекому Сході (1931–32) Олександрів. та Завитин. р-ни А. о. були пере­творені на укр. нац. р-ни, а Іванів., Мазанов. та Тамбов. — оголошені р-нами часткової українізації, де мало бути забезпечене обслуговува­н­ня укр. насел. рідною мовою. У Благовіщенському агропед. ін­ституті було від­крито укр. від­діле­н­ня. Однак від 1933, з припине­н­ням політики українізації, всі укр. культ.-осв. установи ліквідовано. Протягом 1920–80-х рр. від­бувався по­стій. притік до А. о. українців з різних регіонів України, як примусового характеру (втікачі від голодомору та ре­пресій карал. органів, вʼязні до таборів ГУЛАГу, молоді фахівці за при­значе­н­ням після закінче­н­ня навч. закладів, військові), так і добровільного (організ. пере­селе­н­ня до сільс. місцевості, законтрактовані робітники та спеціалісти для промисловості, молодь за комсомол. путівками на будівництво Зейської та Бурейської ГЕС, БАМу тощо), однак через від­сутність будь-яких умов для збереже­н­ня нац. ідентичності це укр. насел. за­знавало без­упин. асиміляції. Сучасне укр. населе­н­ня А. о. складають пере­важно особи, народжені в Україні, які прибули сюди за остан­ні десятилі­т­тя. Після проголоше­н­ня незалежності України від­бувається процес поверне­н­ня українців на Батьківщину і від­повід­но — скороче­н­ня місц. укр. населе­н­ня. На поч. 1990-х рр. у м. Завитинськ засн. Амурське товариство української мови.

Літ.: Мицюк О. Про пере­селе­н­ня на Далекий Схід. К., 1913; Дрок Р. Зелений Клин — українська пере­дня стежа на Далекому Сході // Вісник. 1939. Т. 1, кн. 3; Його ж. Українці на Далекому Сході: (Допис з Харбіна) // Там само. 1939. Т. 2, кн. 6; Світ І. Український Далекий Схід. О.; Хабаровськ, 1944 (на правах рукопису); Попок А. А. Громадсько-політичне та релігійне життя українців на Далекому Сході в ХХ ст. // УІЖ. 1998. № 6; Народні пісні українців Зеленого Клину у записах Василя Сокола. Л., 1999.

В. А. Чорномаз

Завантажити статтю