Андієвська Емма

АНДІЄ́ВСЬКА Емма (19. 03. 1931, м. Сталіно, нині Донецьк) — поетеса, прозаїк, живописець. Літ. премія Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів (1984). Національна премія України імені Т. Шевченка (2018). Член НСПУ (1994), Між­нар. ПЕН-клубу. Пред­ставник «Нью-Йоркської групи» (від 1958). Від 1943 — в еміграції (Німеч­чина, США, від 1961 — у Мюнхені). Закін. УВУ (1957). Реж. і ред. укр. від­ділу радіо «Свобода» (1955–95). Літ. діяльність роз­почала у 50-х рр. (зб. «Поезії», Новий Ульм, 1951), продовжила зб. поезій: «Народже­н­ня ідола» (1958), «Риба і роз­мір» (1961), «Кути опостінь» (1962; усі — Нью-Йорк), «Первні» (1964), «Базар» (1967), «Пісні без текс­ту» (1968; усі — Мюнхен), «Наука про землю» (1975), «Кавʼярня» (1983), «Спокуси св. Антонія» (1985), «Віґілії» (1987), «Архітектурні ансамблі» (1989, із влас. іл.; усі — Мюнхен; Нью-Йорк), «Знаки. Тарок» (1995), «Межиріч­чя. Сонети» (1998; обидві — Київ). Проза: зб. новел «Подорож» (Мюнхен, 1955; пере­вид. 1995 у Києві), «Тигри» (1962), «Джалапіта» (1962; обидві — Нью-Йорк); романи «Герострати» (1970), «Роман про добру людину» (1973, пере­вид. 1993 у Києві), «Роман про людське при­значе­н­ня» (1982, пере­вид. 1992 у Києві; усі — Мюнхен; Нью-Йорк), зб. «Казки» (Париж; Львів; Цвікау, 2000). Як живописець А. працює від 1956 (ви­ставка в Мюнхені; на­ступні — у США, Канаді, Франції, Німеч­чині, Австралії, Бразилії, Швейцарії). Ви­ставки в Україні від 1992 (Київ, Львів, Івано–Франківськ, Камʼянець-Подільський). Брала участь у ви­ставці художників з України «Україна-95» (Мюнхен). По­стійна ви­ставка у Галереї Р. Морбаха (Мюнхен); окремі роботи екс­понуються в Укр. Музеї (Нью-Йорк), картин. галереї УВУ (Мюнхен), НХМ, Нац. музеї літ-ри України (обидва — Київ), Харків. картин. галереї та ін. Малює пере­важно в символ.-фантаст. манері, в техніці олії, акварелі, гуаші; сюр­реаліст. тематика з життя уявних людиноподіб. створінь, з інтригуючою містифікацією в площинах, декор. композиціях. Сюр­реаліст. поезія А. вражає бароковою несподіваністю образів, повʼязаних між собою від­дал. асоціаціями; її вірші мають багату лексику: роз­мовно-побут. слова по­єд­нуються в межах одного сонета (а часом і одного рядка) з наук. термінами, раритетні архаїзми — з найсучаснішими висловами. Однією з прикмет поетики А. є дисонансна рима, яка спирається не на голосні, а на приголосні (леп — лоб — лип — лап). Критика вказувала на те, що образність А. (як у літературі, так і малярстві) по­стає ніби з «дитячого світос­при­йма­н­ня», коли кожен предмет побачено вперше. З цим повʼязане й від­чу­т­тя «пластичності» світу: кожен образ може пере­творитися на ін., і завдяки цим взаємопереходам по­глядові поета починає від­криватися таємнича суть речей. Осн. доробок А.-живописця: «Зелені квіти» (1989), «Гномики» (1990), «Шатле» (1991), «Одаліска» (1994), «Сімʼя», «Мати з дитиною», «Сні­данок», «Порт­рет», «Батьки і діти», «Хліб і вино» (усі — 1995), «Колоністи» (1996) та ін.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю