Андрійченко Борис Миколайович
АНДРІ́ЙЧЕНКО Борис Миколайович (03. 02. 1925, с. Революційне, нині Вовчан. р-ну Харків. обл. — 15. 08. 1999, Київ) — прозаїк, публіцист. Закінчив Одеський університет (1966). Член НСПУ (1962). Під час окупації України гітлерівськими військами був вивезений на примусові роботи до Німеччини, де брав участь у діяльності підпільної організації опору «Месники» (1942–45). Заарештований 1944 та засуджений на довічне ув’язнення, перебував у в’язниці, концтаборі Маутгаузен та його філіях. По війні служив у радянській армії (1945–50). Перший літературний твір — оповідання «Перша получка» // «Літературна Одеса», 1955, № 12. У 1951– 71 — журналіст на Одещині. Потім завідував редакцією у товаристві «Знання» УРСР (1972–74) та ж. «Хлібороб України» (1977– 80), працював у редакції г. «Літературна Україна» (1974–77). Вивчаючи історію землеробства, опублікував у «Хліборобі України» 40 науково-популярних нарисів під рубрикою «З історії рослин» (1982–88). У цьому ж часописі вийшла повість А. «Лагуна» (1978, № 6–10), лейтмотивом якої є зв’язок природи й людини — дбайливого господаря і розумного споживача природних багатств. Пережите на окупованій Україні та у фашистській Німеччині лягло в основу повісті «Месники» (О., 1959) та роману «Вогонь і попіл» (К., 1986). У зб. оповідань «Степові далі» (О., 1958) і повісті «Радість» (О., 1961) А. приділяє багато уваги сільсьскій тематиці. У літературно-публіцистичному нарисі «Біля джерел творчості» (К., 1975) вводить читача у творчу лабораторію письменника.
Рекомендована література
- Козаченко В. П. Вчитися у життя, творити для народу // Літературна Україна. 1974, 12 квіт.;
- Шафета П. Борисові Андрійченку — 60 // Літературна Україна. 1985, 7 лют.
Завантажити статтю
Людина 
