Анонім
АНОНІ́М (грец. ἀνώνυμος — безіменний) — автор, чиє справжнє ім’я невідоме; твір без підпису автора. Серед найдавніших А. — «Слово о полку Ігоревім» та давньоукр. повісті. Згодом появу анонім. творів спричинювали політ. і реліг. переслідування, цензурні утиски. Анонімно видавалися деякі твори Т. Шевченка, зокрема «Наймичка» в «Записках о Южной Руси» (1857, т. 2); твори О. Радищева, Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Чернишевського. Твір, підписаний нерозкритим псевдонімом, також вважається А. Справжнє ім’я автора встановлюють, аналізуючи документи, творчість у цілому й окремий твір, його мову, стиль, систему образів. У рад. часи слово «А.» набуло також жарґон. характеру в сусп. побуті на означення таєм. донощиків і наклепників, а письмовий донос без підпису отримав назву анонімки. Офіційно автор анонімки та самі анонімки піддавалися осуду в рад. Україні, але насправді комуніст. влада ніколи серйозно не боролася проти цього явища, бо сприймала А. як неоціненне джерело інформації для парт. і каральних органів. Незалежно від достовірності викладеної в А. інформації, людина, про яку йшла мова, опинялася під посиленою увагою компетент. органів, які діставали можливість чинити на неї ідеол. чи психол. тиск, навіть порушувати адм. або кримінал. справу. Сама наявність А. могла перекреслити людині кар’єру, змінити її життя чи стати підставою для репресій. З такою метою особливо активно використовувалися А. в добу Сталіна.