Анонім

АНОНІ́М (грец. ἀνώνυμος — без­імен­ний) — автор, чиє справжнє імʼя неві­доме; твір без під­пису автора. Серед найдавніших А. — «Слово о полку Ігоревім» та давньоукр. повісті. Згодом появу анонім. творів спричинювали політ. і реліг. пере­слідува­н­ня, цензурні утиски. Анонімно видавалися деякі твори Т. Шевченка, зокрема «Наймичка» в «Записках о Южной Руси» (1857, т. 2); твори О. Радищева, Вольтера, Ж.-Ж. Руссо, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Чернишевського. Твір, під­писаний нерозкритим псевдонімом, також вважається А. Справжнє імʼя автора встановлюють, аналізуючи документи, творчість у цілому й окремий твір, його мову, стиль, систему образів. У рад. часи слово «А.» набуло також жарґон. характеру в сусп. побуті на означе­н­ня таєм. донощиків і наклепників, а письмовий донос без під­пису отримав назву анонімки. Офіційно автор анонімки та самі анонімки під­давалися осуду в рад. Україні, але на­справді комуніст. влада ніколи сер­йозно не боролася проти цього явища, бо спри­ймала А. як неоцінен­не джерело інформації для парт. і каральних органів. Незалежно від достовірності викладеної в А. інформації, людина, про яку йшла мова, опинялася під посиленою увагою компетент. органів, які ді­ставали можливість чинити на неї ідеол. чи психол. тиск, навіть порушувати адм. або кримінал. справу. Сама наявність А. могла пере­креслити людині карʼєру, змінити її життя чи стати під­ставою для ре­пресій. З такою метою особливо активно використовувалися А. в добу Сталіна.

Завантажити статтю