АСКАНІ́ЙСЬКА ТОНКОРУ́Н­НА ПОРО́ДА ОВЕ́ЦЬ — вовно-мʼясна порода овець. Вивів М. Іванов 1925–34, схрещуючи місц. мериносів із амер. рамбульє та прекос. Це перша укр. порода меринос. овець. Апробовано 1935 з на­звою «асканійський тип рамбульє», а 1949 перейм. на асканійську тонкорун­ну. Завдяки своїм високим племін­ним і продуктив. якостям у свій час мала знач. вплив на роз­виток тонкорун­ного вівчарства України, республік СРСР та деяких ін. країн.

Її використовували при створен­ні порід: кавказького, азербайджанського гірського мериноса, радянського мериноса, сальської, забайкальської, красноярської та ін. 1979–93 проведено цілеспрям. роботу з удосконале­н­ня вовнових якостей породи шляхом формува­н­ня пер­спектив. типу методами чистопородної селекції та викори­ста­н­ням австралій. мериносових баранів. Новий тип апробований і затверджений як «таврійський внутрішньопородний тип асканійських тонкорун­них овець». Вівці цього типу характеризуються доброю при­стосованістю до природ. умов Пд. України, мають міцну кон­ституцію. Середня жива маса баранів-плідників 115–135 кг (макс. 183 кг), вівцематок — 55–65 кг (макс. 105 кг). Настриг митої вовни у дорослих баранів — 7–9 кг, у кращих — 12–13 кг, у вівцематок — 3,5–3,8 кг. Вовна густа, типово камвольна; довж. її у баранів — 10–12 см, у вівцематок — 9 — 10 см. Плодючість вівцематок за першим ягні­н­ням 105– 110 %, за на­ступними — 130– 140 %. Мʼясні показники овець високі. Генеалогічну структуру складають: внутр.-породний тип, три завод. типи, австралізовані лінії та споріднені групи кращих баранів. Роз­водять у господарствах Херсон., Запоріз., Микол., Дні­проп., Кіровогр. та Луган. обл. За комплексом якісних показників мериносова вовна цих овець від­повід­ає кращим світ. стандартам.