Асоціація

АСОЦІА́ЦІЯ (лат. associatio — з’єднання, сполучення, від associo — з’єдную) — форма об’єднання людей для співпраці заради досягнення певної спільної мети. Мотиви такого об’єднання різноманітні і можуть стосуватися як заг. проблем екон., політ., культур. характеру, так і досить вузьких, конкрет. зацікавлень незначної кількості осіб. Його визначальна риса — добровільність. Будь-яка А. утворюється на основі доброї волі осіб, які входять до її складу. Цей факт породжує ще дві характерні ознаки А. — активну позицію її членів у досягненні об’єднув. мети і реальну можливість продуктив. поєднання їхніх колект. «інтелектуальних схем», або ідей з індивід. вольовими зусиллями кожної окремої особи. А. як соц. явище сприяє подоланню альтернативи комунітаризм (коли наголошується момент колект., спільного стосовно індивідуального) — антикомунітаризм (коли пріоритетним щодо спільного вважається індивідуальне, окреме). На рівні А. ця суперечність послаблюється завдяки тому, що індивід. воля сприйнятлива до розумно вибудуваних заг. ідей-цілей, що здатні до еволюц. змін (за змістом, системою аргументів, логікою та стилістикою викладу) відповідно до індивід. очікувань та зусиль конкретних чл. А. Взаємодоповнювальність чинників волі та розуму створює оптимально сприятл. умови для досягнення спільних цілей.

У заг.-філос. аспекті А. як соц.-організац. одиниця є своєрід. формою зняття суперечності між єдністю та різноманітністю, втіленням у соц. стосунках динамічно-конструктив. сторони плюралізму, орієнтов. на єднання людей на підставі вільно обраних спільних цілей. Через урізноманітнення сфер локального вибору та діяльності відбувається згуртування, а не роз’єднання людей. З погляду соц. та політ. філософії інститут А. є однією з характерних прикмет демократ. суспільства, важливим соц. механізмом урівноваження двох тенденцій — централістичної, носієм якої виступає адм.-упр. апарат, і відцентрової, закладеної в цілях та діяльності, що ґрунтуються на приват. ініціативі. На важливість вирішення цього питання у контексті науки управління вказували у 19 ст. фундатори соц. та політ.-філос. досліджень ролі А. в суспільстві Дж. Ст. Мілль та А. де Токвіль. Низка висловлених ними ідей актуальна для будь-якого демократ. суспільства, особливо в період його становлення. Зокрема для сучас. укр. суспільства, знесиленого тривалим пануванням імперського тоталітаризму, плідними є ідеї про значення актив. приват. діяльності під егідою А. як для індивід. творчого розвитку особи, її самореалізації, так і для становлення громадян. свідомості, почуття причетності до заг.-сусп. справ. Дж. Ст. Мілль відзначав, що «вільні асоціації» облаштовують «практичний бік політичного виховання вільного народу», вводять індивіда у сферу близьких йому спільних інтересів, допомагають долати егоїзм, притаманний ліберал. демократії. А. де Токвіль підкреслював, що американці боролися з індивідуалізмом, зумовленим рівністю, за допомогою свободи і в такий спосіб його здолали. Для сучас. України конструктив. потенціал має ідея взаємовпливу між громад. та політ. А. Громад. об’єднання створюють ґрунт для політ. А., а ті сприяють розвиткові і вдосконаленню перших. А. де Токвіль вважав, що участь у політ. об’єднаннях слід розглядати як безкоштовну школу, де кожний громадянин спроможний вивчити «загальну теорію створення асоціацій». А., пов’язаним з періодич. пресою, належить важл. роль у морал. вихованні та інтелект. розвиткові громадян, у справі культивування пресою, особливо газетами, почуття відповідальності перед своїм читачем, адже «газети створюють асоціації, а асоціації засновують газети» (А. де Токвіль). З теоретиків націоналізму до проблеми А. звертався Дж. Мацціні. Його ідейний доробок у цій галузі не втратив своєї актуальності і для сучас. України, і для людства в цілому. Він розглядав А. як засіб прогресу, оскільки світ потребує передусім морал. єдності, яка може ґрунтуватися «лише на асоціації рівних і вільних людей та націй».

Поняття «А.» використовують також у психології, де під А. розуміють суб’єкт. образ існуючих поза свідомістю людини зв’язків між явищами і предметами реального світу. Фізіол. механізмом А. є тимчас. нерв. зв’язки, які утворюються в центр. нерв. системі під впливом об’єктивно діючих подразників. Свого часу Аристотель поділяв А. на чотири види: за схожістю, контрастом, суміжністю у просторі, часі. Термін «А.» у психологію запровадив Дж. Локк для позначення зв’язку між уявленнями, викликаними випадк. збігом подій у часі. У хімії А. — це сполучення молекул або іонів у групи під впливом сил міжмолекуляр. взаємодії електр. природи. А. виникає у розчинах електролітів внаслідок кулонів. взаємодії між іонами.

Завантажити статтю