Атлантизм

АТЛАНТИ́ЗМ — концепція по­стійної багато­сторон­ньої політичної, військової взаємодії та широкого партнерства в галузі без­пеки економічно роз­винених демократичних держав Європи і Пів­нічної Америки; течія політичного та зовнішньополітичного мисле­н­ня в США, Канаді та країнах Європи. А. втілено в низці теорій і політ. доктрин, що їх висунули в різні часи політики, громад. діячі і дослідники-науковці. Як доктринально оформлена в багато­сторон­ніх між­нар. документах політ. концепція А. був сформульований за умов початку холодної війни на­прикінці 1940-х рр., ставив за мету формува­н­ня на по­стій. основі колект. позиції США і держав Зх. Європи з осн. питань між­нар. без­пеки в межах біполярної системи між­нар. від­носин. Ін­ституційні межі А. закладено в під­писаному 4 квітня 1949 Пн.-атлант. договорі, згідно з яким створ. Організацію Пн.-атлант. Договору (НАТО). Гол. метою сучасного А. є під­трима­н­ня стабільності та солідарності роз­винених демократ. держав по обидва боки Атлант. океану.

Істор. та політ. витоками А. в 19 — 1-й пол. 20 ст. вважаються ідеї франц. соціолога та політ. діяча А. де Токвіля (кн. «Про демократію в Америці», 1835) щодо впливу громад. ін­ститутів на політ. процес і пер­спектив спів­робітництва гомоген­них з політ. по­гляду демократ. су­спільств; досвід взаємодії та союзниц. спів­праці країн пн.-атлант. регіону (Зх. Європи, США, Канади) в 1-й і 2-й світ. війнах; пакт А. Бріана — Ф. Кел­лоґа (1928) про від­мову від війни як засобу досягне­н­ня політ. цілей; Атлантична хартія (1941), під­писана Ф. Ру­звельтом і В. Черчілем, про основні «спільні принципи національної політики» США та Сполученого Королівства (включала післявоєн­не екон. спів­робітництво, від­мову від за­стосува­н­ня сили в між­нар. від­носинах, звільне­н­ня людства від надмірного тягаря озброєнь). А. у політ. практиці, як динамічна система багато­сторон. взаємодії заради спільних цілей, ґрунтується на чотирьох осн. компонентах: заг.-політ. (принципи демократ. устрою, права і парламент. демократії); соц.-екон. (ліберал. капіталізм і вільна торгівля); культурно-цивілізаційному (спільна європ. ідейна спадщина, основу якої складають традиції антич. Греції, Риму та доби європ. Від­родже­н­ня); військово-політ. (оборона та без­пека, які здійснює Пн.-атлант. Альянс (НАТО). Упродовж 1940–90-х рр. концепція та політ. практика А. за­знали істот. коректив і роз­вивалися під впливом тогочасних політ. ситуативних чин­ників. У 1950– 70-х рр. у межах А. спо­стерігалося зро­ста­н­ня ваги європ. компоненту. При цьому США, які мали домінуючий вплив в атлант. структурах, на всіх етапах сприяли роз­витку європ. інтеграції, вбачаючи у зміцнен­ні єдиної Європи запоруку стабільності та довготривалого спів­робітництва роз­винених демократ. су­спільств у пита­н­нях європ. та глобал. без­пеки.

У 1990-х рр. від­булося по­ступове пошире­н­ня євроатлантичної та вибірково — зх.-європ. інтеграційної моделей багато­сторон­ніх взаємовід­носин (водночас із випереджальним роз­шире­н­ням сфери політ. від­повід­альності, екон. контролю та правового й морально-етич. впливу НАТО і ЄС) на Центр.-Сх. Європу, включаючи пострад. про­стір. Це спричинило оновле­н­ня та пошук нових форм концепції А. Фактором активізації атлант. спів­праці стало висуне­н­ня адміністра-цією Б. Клінтона (1993–2001) доктрини «демократ. роз­шире­н­ня» та «глобалізації демократії», яка стала основою для подальшого роз­шире­н­ня НАТО, пере­гляду і вдосконале­н­ня форм транс­атлант. взаємодії. 1994 НАТО започаткувало про­граму «Партнерство заради Миру» (ПЗМ), від­криту для при­єд­на­н­ня пост­соціаліст. і нейтрал. держав на теренах Європи і колиш. СРСР. 1997 під егідою НАТО створ. рамкову організацію — Раду Євроатлант. Партнерства (РЄАП), до якої уві­йшли країни НАТО і держави — партнери НАТО у про­грамі ПЗМ, зокрема й Україна. У кін. 1980-х — на поч. 1990-х рр. висунуто проекти створе­н­ня широкого екон. і політ. спів­товариства в межах усієї Транс­атлант. спільноти (включаючи Західну, а згодом і Центр. Європу та Пн. Америку). Ці плани активно пропонувалися на­прикінці 80-х — поч. 90-х рр. до під­писа­н­ня в 1992 країнами ЄС Маастріхтських договорів та три­сторон. угоди про Пн.-амер. зону вільної торгівлі (НАФТА). 3 грудня 1995 на сам­міті США і ЄС у Мадриді під­писано про­грамні документи т. зв. євро-атлант. формату: «Новий транс­атлантичний порядок ден­ний» і «Спільний план дій США — ЄС». У цих документах вперше викладено пере­лік зав­дань, які становлять основу спів­праці ЄС і США: урегулюва­н­ня кризи в колишній Югославії, сприя­н­ня екон. стабільності та становлен­ню демократ. ін­ститутів у Росії та нових незалеж. державах, створе­н­ня транс­атлантичної екон. зони, посиле­н­ня культур. спів­праці, ко­ординація зусиль щодо сприя­н­ня миротворчій діяльності, стабільності, демократії та екон. роз­витку в усьому світі. Попри наявність істотних екон. суперечностей між США і ЄС, а також роз­біжностей у по­глядах з питань європ. та між­нар. без­пеки між США та Францією (де значним впливом користуються прихильники «європеїзму», які роблять акцент на роз­витку незалежного європ. оборон. потенціалу) і, подекуди, з ФРН,– одним із найважливіших чин­ників, який зумовлює жит­тє­здатність А., є усві­домле­н­ня авангард. становища держав, які входять до атлант. ін­ституцій, і наявність викликів та за­гроз з боку зовн. середовища — країн та регіонів, які продукують екон. не­стабільність, справляють де­стабілізуючий вплив на між­нар. систему та виявляють ворожість до атлант. цін­ностей. Прихильники А. під­тримують встановле­н­ня по­стій. форми екон. взаємин між ЄС і НАФТА (у ви­гляді Транс­атлант. асоціації вільної торгівлі) та консолідацію заг.-політичного за змістом Атлант. спів­товариства на основі НАТО і РЄАП.

Особл. увагу сучас. А. приділяє пита­н­ням євроатлант. взаємодії — від­носинам між НАТО, США і ЄС. Упродовж тривалого часу створений 1955 Західно-європ. Союз (ЗЄС) належав до «резервних» євроатлант. ін­ституцій. Активнішу роль ЗЄС почав ві­ді­гравати в 1990-х рр. у звʼязку з під­готовкою роз­шире­н­ня НАТО і ЄС та від­новле­н­ням формува­н­ня спільної зовн. політики та політики в галузі без­пеки в межах ЄС. Перші кроки до формува­н­ня спільної зовн. політики ЄС мали місце ще в 1970-х рр. Ситуація змінилася в ході дис­кусії в межах ЄС у період між укладе­н­ням державами — членами ЄС — Маастріхтського (1992) та Амстердамського (1997) договорів. Згідно з остан­нім на ЗЄС покладено повноваже­н­ня в європ. та атлант. напрямках: впровадже­н­ня Спільної (європ.) зовн. політики і політики в галузі без­пеки (CFSP), та роз­виток Європ. системи (ідентичності) в галузі без­пеки та оборони (ESDI) всередині НАТО. У контекс­ті Амстердам. договору спо­стерігається певний пріоритет Спільної зовн. та оборон. політики (CFSP). Це ріше­н­ня під­несло роль ЗЄС, який не­вдовзі буде повністю інтегровано до структури ЄС. У європ. контесті першочергової ваги набуває роз­галуже­н­ня функцій між НАТО та ЄС/ЗЄС, де можна очікувати чіткішого роз­межува­н­ня сфер, зон і рівнів від­повід­альності. Функції ЄС зосереджуватимуться насамперед у просторі ЄС, Центр. Європи та Серед­земноморʼя. Ймовірно НАТО виконуватиме ширший спектр взаємоповʼязаних зав­дань, включаючи традиційні функції інтегрованої оборони та військово-політ. спів­робітництва більшості індустріально роз­винених демократ. країн Європи та Пн. Америки у межах оборон. союзу; інтеграцію військ. потенціалу країн ЄС у межах ширшої атлант. спільноти економічно роз­винених демократій; попередже­н­ня, посередництво, силову взаємодію, швидке реагува­н­ня та миротворчі операції в разі виникне­н­ня внутр. і між­держ. територ. конфліктів у Європі та суміж. регіонах; під­тримку в актив. стані військово-політ. механізму для захисту інтересів індустріально роз­винених держав у кризових ситуаціях у стратегічно важл. регіонах поза межами традиційної «сфери від­повід­альності НАТО», таких, як Перська затока, Близький Сх., Пн. Африка, Індій. океан та Пд. Атлантика; втіле­н­ня лідерства США в світ. політиці; на­да­н­ня формал. меж для військово-політ. взаємодії між інтеграц. обʼ­єд­на­н­нями ЄС та НАФТА; роз­робку та втіле­н­ня різноманіт. про­грам роз­витку озброєнь, стандартизації військ. техніки та оборон. промисловості країн-членів та країн-партнерів й ін. видів взаємосумісності в галузі звʼязку, командува­н­ня, тренува­н­ня тощо; роз­робку та втіле­н­ня про­грам у галузі наук. досліджень, проведе­н­ня рятув. заходів та ін. видів реагува­н­ня в над­звичай. ситуаціях.

Від 1994 Україна бере участь у про­грамі ПЗМ, від 1997 — входить до РЄАП. Викона­вча влада України декларувала мету інтеграції країни до євроатлант. структур, які пред­ставляють не тільки військові, але й заг.-політ. елементи без­пеки. Проте пер­спективи участі України в системі звʼязків атлантич. та європ. спів­праці ви­значатимуться станом та змістом внутр. реформ, включаючи досягне­н­ня екон. стабільності, демократ. принципи формува­н­ня владних та сусп. ін­ституцій, встановле­н­ня парламентського та цивіл. контролю за військ. сферою і силовими ві­домствами, що від­повід­ає базовим принципам і «спільним цін­ностям» сучас. атлантизму.

Завантажити статтю