Ауслендер Роза

АУСЛЕ́НДЕР Роза (Ausländer Rose, справж. — Rosalie Beatrice Scherzer; 11. 05. 1901, Чернівці — 03. 01. 1988, Дюс­сельдорф, ФРН) — німецькомовна поетеса єврейського походже­н­ня. Народилася в сімʼї ав­стрій. чиновника. Навч. у ліцеї, у 1919–20 студіювала філософію в Чернів. університеті. 1921 разом зі своїм другом І. Ауслендером емігрувала до США, де працювала банків. службовцем, спів­працювала в німецькомов. ви­да­н­нях («Westlicher Herold Kalender», «America Herold») і опублікувала свої перші вірші. 1931 повернулася в Чернівці. Протягом 30-х рр. за­ймалася журналіст. діяльністю, давала приватні уроки англ. мови, на­друкувала низку віршів у буковин. газетах і журналах («Czernowitzer Morgenhblatt», «Der Tag», «Klingsor»). 1939 у Чернівцях ви­йшла перша зб. віршів «Der Regenbogen» («Веселка»), витримана в дусі неоромантизму. Під час 2-ї світової війни пере­ховувалася в чернів. гетто (цикл віршів «Мотиви гетто»). У повоєн. час емігрувала до США (Нью-Йорк), де працювала секр. в одній з торг. фірм і писала вірші лише англ. мовою. У 1957, подорожуючи Європою, зу­стрічалася в Парижі з П. Целаном, якого знала ще з воєн. років у Чернівцях. Під його впливом знову почала писати нім. мовою, кардинально змінила стилістику і поет. форму своїх віршів, від­мовилась від класич. строфіки і звернулась до верлібру та асоціатив. техніки. Цими рисами по­значена кн. поетеси «Blinder Sommer» («Незряче літо», 1965), яка зʼявилася після 25-річної пере­рви у Відні. Того ж 1965 поетеса залишає США і пере­селяється до Дюс­сельдорфа, де мешкає в пансіоні ім. Неллі Закс, що належить євр. общині (остан­ні 10 р. — паралізована і прикута до ліжка). На­ступні книги утвердили високу поетичну репутацію А. і вивели її в когорту провід. пред­ставників повоєн. нім. лірики: «36 Gerechte» («36 праведників», Гамбурґ, 1967); «Inventar» («Інвентар», Дуйсбурґ, 1972); «Ohne Visum» («Без візи», Крефельд, 1974); «Andere Zeichen» («Інші знаки», Дюс­сельдорф, 1975); «Noch ist Raum» («Є ще про­стір», Дуйсбурґ), «Gesammelte Gedichte» («Зі­брані поезії», Леверкузен; обидві — 1976). Найбільша творча активність поетеси припадає на остан­ні 10 р. життя. А. видала понад пів­тора десятка книг: «Doppelspiel» («По­двійна гра», Кельн, 1977); «Aschensommer» («Попелясте літо», Мюнхен, 1978); «Mutterland» («Материзна»); «Es bleibt noch viel zu sagen» («Ще треба багато сказати»; обидві — Кельн, 1978); «Ein Stück weiter» («Трохи вперед», Кельн, 1979); «Einverständnis» («Згода», Пфафенвейлер, 1980); «Mein Atem heißt jetzt» («Мій подих значить нині»), «Im Atemhaus wohnen» («Жити в оселі подиху», обидві — Франкфурт-на-Майні, 1981); «Einen Drachen reiten» («Осідлати дракона», Пфафенвейлер, 1981); «Mein Venedig versinkt nicht» («Моя Венеція не тоне», Франкфурт- на-Майні); «Südlich wartet ein wärmeres Land» («На пів­дні чекає тепліша земля», Пфафенвейлер; обидві — 1982); «So sicher atmet nur Tod» («Так упевнено дихає тільки смерть», Пфафенвейлер, 1983); «Ich zähl die Sterne meiner Worte» («Я лічу зорі своїх слів», Франкфурт-на-Майні, 1985); «Ich spiele noch» («Я ще граю»); «Der Traum hat offene Augen» («Сон має роз­плющені очі»; обидві — Франкфурт-на-Майні, 1987). А. удостоєна числен. літ. премій (А. Дросте-Гюльсгофф, 1967; Іди Демель, 1977; А. Гріфіуса, 1977; літ. премій Бавар. АМ, 1984 та ін.). Темат. спектр поезії А. охоплює космос, критику дійсності, пейзажі, речі, людей, на­строї, мову. Мотив утрати мови, зневаженої нацистами, багатократно варіюється у її віршах і дає змогу прослідкувати еволюцію поет. самосві­домості. В умовах гетто «квітучі слова зівʼяли», образна палітра повоєн. поезій стає дедалі стриманішою, барвистість тропів по­ступається тверезим, зваженим структурам з філос. під­текс­том. Однак «зорі» її ран­ніх чернів. поезій не зникають остаточно, вони ви­ступають пізніше в нових констеляціях. Лейтмотив Буковини як парадигма втраченої вітчизни присутній у багатьох віршах поетеси («Батько», «Садагурський хасид», «Чернівці І-ІІ», «Papey», «Кимполунґ у снігу», «Прут», «Буковина І-ІV», «Заповіт» та ін.). Чимало поезій присвяч. буковин. літераторам та митцям (Е. Штейнберґу, І. Манґеру, А. Марґул-Шперберу, Д. Ґольдфельду, П. Целану, Б. Редеру тощо). У деяких віршах зу­стрічаються укр. мотиви («Село на Буковині»). 1998 у Чернівцях П. Рихло пере­клав українською мовою і видав з паралел. текс­тами книгу вибр. поезій А. «Phönixzeit» («Час фенікса»).

Завантажити статтю