АФО́Н — один із найбільших релігійно-духовних центрів православного чернецтва, автономна територія у складі Кон­стантинопольського патріархату. Інші назви — Афонська гора, Свята гора. Знаходиться на одному із трьох від­рогів гористого п-ва Халкідикі, на Пн. Сх. Греції. Довжина бл. 50 км, ширина до 10 км, вища точка 1935 м над р. м. Перші поселе­н­ня ченців-самітників зʼявилися тут після завоюва­н­ня Греції Рим. імперією. У 7 ст. імператор К. Погонат пере­дає А. у виняткове володі­н­ня ченцям. Від­тоді тут формується особливий сусп. уклад — своєрідна самоврядна Афон. чернеча респ., на територію якої заборонено приходити жінкам і навіть не можна вводити тварин жін. статі. На чолі А. стоїть Священ­ний Кінот, або Синаксис, що складається із пред­ставників усіх монастирів (анти­просопів). Головує на засі­да­н­нях Кіноту пред­ставник Великої лаври. Виконав. орган — Священ­на єпістасія. Центр А. — Карея — своєрідна резиденція чернечого управлі­н­ня. У внутр. житті кожен монастир і скит самоврядні. Вони поділяються на заг.-жит­тєві (кіновії) і штатні (ідіоритми). У кіновіях у ченців немає приват. власності, вони спільно працюють і мають спільне майно (навіть їжу й одяг). У ідіоритмах ченці живуть на влас. утриман­ні, можуть використовувати на­йману працю, мають дещо скорочену церк. службу. Монастир. статути А. від­значаються суворим аскетизмом; вони заклали основи всього словʼян. чернецтва. У 962–963 рр. грек Афанасій заснував перший укріпл. монастир. Багатства і слава Святої гори притягували заво­йовників. У 1204 А. завоювали католики, а від 1453 до 1830 він знаходився у володін­ні турків. На­прикінці 12 ст. на А. була вже велика кількість монастирів, яких на сьогодні збереглося 20 — 17 грец. і 3 словʼянських (серб. — Хіландар, болгар. — Зо­граф, руський — св. Пантелеймона). Найбільші з них: Хіландар, Ксиропотам, Ватопедський, Іверський, Пантократор, св. Павла, Ставроникіта, Діонісіат, Григоріат, Зо­граф та ін. Монастир св. Афанасія має статус лаври. У 1080 вихідці з України заснували один із найбільших монастирів на А. — монастир св. Пантелеймона (Рус­сік). Це великий архіт. комплекс із 25-ти церков і 70-ти скитів. У кращі часи чисельність ченців у Пантелеймон. монастирі досягала 2 тис., що становило третину від заг. кількості афон. поселенців. Українці засновували на А. також скити та окремі келії. Напр., скит св. пророка Іллі заснував у 1746 уродженець Полтави П. Величковський, і населяли його пере­важно українці. Скит Чорний вир до 1830 теж населяли лише українці, що під­тверджує назва гол. храму скиту — Печерських угодників. Вихованцем А. був Антоній (в миру Антипа) Печерський — засн. укр. чернецтва. У 1013 Антоній повернувся в Україну, однак через 2 р., зважаючи на князів. між­усобицю, змушений був покинути свою печеру на дні­пров. схилах і повернутися на А. Лише 1028 Антоній остаточно поселився у Києві і заснував тут монастир на взірець афонського. Від того часу звʼязок України з А. не пере­ривався — укр. ченці по­стійно здійснювали паломн. мандрівки на Святу гору. Ці від­відини мали і практ. значе­н­ня з огляду на значну потребу України в книгах, іконах, церк. начин­ні тощо. Найві­доміші вихідці з України, які прославилися на А. — Христофор, Феодул, Іван (Вишенський), Паїсій (Величковський), Платон та ін. Велику допомогу монастирям А. надали свого часу укр. козаки. Після ліквідації Запороз. Січі вони навіть опікали низку монастирів та скитів, частина з них оселилася на А. Нині А. має певні труднощі у своєму роз­виткові, однак залишається одним із найбільших духов. центрів православ. світу, важливим культур. центром, де зі­брані і зберігаються унікал. памʼятки грец., араб., словʼян. іконопису, писемності (кількість стародав. рукописів, за деякими даними, сягає 10 тис.). Тут зберігаються унікал. фрески, мозаїки 11–18 ст.