Ахматова Анна Андріївна

Визначення і загальна характеристика

АХМА́ТОВА Анна Андріївна (справж. — Горенко; 11(23). 06. 1889, с-ще Великий Фонтан, нині в межах Одеси — 05. 03. 1966, Моск. обл., похов. у смт Комарово, побл. С.-Петербурга) — поетеса. Почес. д-р Оксфорд. університету (1965). Почесна між­нар. премія «Етна-Таорміна» за заслуги у галузі поезії (1964). Дит. роки А. про­йшли в Царському Селі (нині м. Пушкін, РФ) та Криму. Закін. Фундуклеїв. гімназію у Києві (1907). У цьому ж році вступила на юрид. факультет Київ. вищих жін. курсів. Навч. на істор.-літ. від­діл. Вищих жін. курсів у С.-Петербурзі. 1910 одружилася з М. Гумільовим. Разом з ним, О. Мандельштамом, В. Нарбутом, М. Зенкевичем та С. Городецьким входила до групи поетів-акме­їстів «Цех поетів», чим проти­ставила себе як символізмові, так і футуризмові. Уже перша зб. «Вечер» (С.-Петербург, 1912; з перед­мовою М. Кузьміна) принесла А. ви­зна­н­ня, а на­ступні кн. «Четки» (С.-Петербург, 1914) та «Белая стая» (Петро­град, 1917), що від­значалися трагічністю світовід­чу­т­тя та глибин. релігійністю, гранич. лаконізмом та аскетизмом худож. засобів, утвердили її на одному з провід. місць у рос. поезії 1910-х рр. Ката­строфізм істор. від­чу­т­тя і гостре пере­жива­н­ня морал. про­блем епохи притаман­ні зб. «Подорожник» та «Anno Domini MCMXXІ» (обидві — Петро­град, 1921). На­ступні 15 р. вірші А. до друку не допускалися. У цей час поряд з віршува­н­ням інтенсивно за­ймається ви­вче­н­ням творчості О. Пушкіна. Трагічні на­строї та почу­т­тя, породжені жахливим комуніст. терором, від­билися в циклі «Реквием» (1935–40, 1957–61; у СРСР опубл. у ж. «Октябрь», 1987, № 3). Тема памʼяті стає провід­ною в її творчості. 1946 ЦК ВКП(б) при­ймає зловісну по­станову «Про журнали “Звезда” і “Ленин­град”», після якої починається запекле цькува­н­ня М. Зощенка та А. У 1956 А. було повернуто в літературу, проте реабілітація була неповною: значна частина її творів не публікувалася. 1965 ви­йшла найповніша прижит­тєва поет. зб. А. «Бег времени» (Москва; Ленин­град). Однак повністю твор. доробок став до­ступним читачам лише на­прикінці 80-х — поч. 90-х рр. А. — один із найви­значніших рос. поетів 20 ст. У її творчості органічно пере­плетені традиції рос. класич. лірики, перед­усім О. Пушкіна, зх.-європ. поезії від італ. ренесансу та франц. класицизму до новіт. поетів кін. 19 — поч. 20 ст. із стихією усної поет. словесності. Життя і творчість А. тісно повʼязані з багатьма діячами культури України. Багато її творів створені під враже­н­нями та пере­жива­н­нями, які вона винесла з України — Одеси, Києва, Севастополя та ін. укр. міст. Їй належить перекл. зб. «Зівʼяле листя» та циклу «Вільні сонети» І. Франка, а також віршів П. Усенка. Робота А. над перекл. Франкових поезій, особливо зб. «Зівʼяле листя», зна­йшла певний від­гомін у її творчості, зокрема в «Поэме без героя». Про свої зу­стрічі з А. залишили спогади М. Бажан, М. Рильський, В. Некрасов. Вірші А. українською мовою пере­кладав Б. Якубський. У с. Слобідка-Шелехівська Деражнян. р-ну Хмельн. обл. від­крито музей А. Від 1989 в Одесі, а від 1999 у Сімферополі проводяться «Ахматовські чита­н­ня».

Тв.: Стихотворения и поэмы. Ленин­град, 1976; Сочинения: В 3 т. Мюнхен; Париж, 1967–83; Сочинения: В 2 т. Москва, 1990.

Літ.: Вино­градов В. О поэзии Анны Ахматовой: Стилистические наброски. Ленин­град, 1923; Эйхенбаум Б. А. Ахматова: Опыт анализа. Ленин­град, 1923; Добин Е. Поэзия А. Ахматовой. Ленин­град, 1968; Жирмунский В. Творчество А. Ахматовой. Ленин­град, 1973; Бажан М. Сторінки спогадів // Вітчизна. 1979. № 3; Азаров В. Криниця та з живою чи­стою водою // ЛУ. 1989, 2 лют.; Скуратівський В. Справжнє її прі­звище — Горенко // Рад. Україна. 1989, 24 черв.; Хренков Д. Мужність правди і поезії // ЛУ. 1989, 15 черв.; Виленкин В. В сто первом зеркале. Москва, 1990; Костенко Л. Еволюція музи — від античної до ахматовської // СіЧ. 1990. № 3; Хейт А. Анна Ахматова. Поэтическое странс­твие. Москва, 1991; Воспоминания об Анне Ахматовой. Москва, 1991; Анна Ахматова та Україна: Бібліогр. покажч. К., 1993; Пахарева Т. Художествен­ная система Анны Ахматовой. К., 1994; Ольшанська Є. Анна Ахматова і Україна // СіЧ. 1994. № 6; Чуковская Л. Записки об Анне Ахматовой. Москва, 1997; Марценюк А. Стежками юної Ахматової // Вісті. 1998, 26 листоп.; Ольшанская Е. Посмертная казнь // Ренес­санс. 1998. № 21, 22; Стебелев А. При­знак неслучайный // Там само. 1999. № 23; Яницька Н. Поді­л­ля Анни Ахматової // Хмельнич­чина. 1999, 25 черв.

Т. А. Пахарева

Завантажити статтю