Архієрейський собор

АРХІЄРЕ́ЙСЬКИЙ СОБО́Р — офіційне зі­бра­н­ня всіх осіб найвищої церковної ієрархії, яке скликає предстоятель помісної Церкви (а у випадку його смерті — старший за хіротонією архі­єрей) для обговоре­н­ня та виріше­н­ня питань і справ віровче­н­ня, релігійно-морального життя, устрою, управлі­н­ня церковним жи­т­тям, зовнішньої діяльності церкви тощо. Роз­різняють А. с. елекційні (скликані для обра­н­ня архієрея) і місцеві (соборчики), які з до­зволу предстоятеля Церкви скликає архі­єрей регіону. Згідно з канонами по­станови А. с. мають закон­ну силу лише в тому випадку, коли в його роботі брали участь не менше трьох єпис­копів. У РКЦ А. с. іменується синодом. Традицію проведе­н­ня А. с. заклав 2-й Вселен. собор, який ви­значив, що всі важливі церк. справи в кожній місцевості повинен вирішувати собор єпис­копів. Організація, проведе­н­ня, діяльність і ріше­н­ня А. с., як і всіх ін. церк. соборів, ґрунтуються на правилах апостол., святих отців, вселен. і деяких поміс. соборів. У різних церквах і в різні періоди функції, компетенція А. с. та коло обговорюваних питань, під­стави та періодичність його склика­н­ня різнилися і змінювалися. Так, 37-е апостол. правило ви­значає проведе­н­ня А. с. двічі на рік — на пʼятдесятницю та в жовтні, а Трульський собор — не рідше одного разу на рік. Однак на практиці у більшості церков А. с. скликаються за необхідності, як правило, раз у кілька років. Нині всі норми та умови функціонува­н­ня А. с. ви­значаються правилами, що їх узаконює статут певної церкви, прийнятий Архі­єрей. чи Поміс. собором. У деяких країнах функції А. с. ви­значаються і світс. законодавством, а прийняті ним по­станови друкуються в уряд. пресі. Ріше­н­ня А. с. обовʼязкові лише для тих церков, пред­ставники яких брали в ньому участь або ж ви­знали його ріше­н­ня. Винятком є лише кілька давніх А. с., що мали загальнохристиян. значе­н­ня. В історії укр. церков А. с. ві­ді­гравали значну роль, деякі з них навіть започатковували створе­н­ня церков чи їх від­родже­н­ня, напр., під час 2-ї світової війни — православних Автономної та Автокефальної. У часі між Поміс. соборами для погодже­н­ня духов. справ, які пере­вищують обсяг повноважень та компетенцію єпис­копів, усю повноту церк. влади зберегли А. с. у сучас. УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ. Велику роль ві­ді­грає А. с. і в УГКЦ.

Завантажити статтю