Архієрейський собор

АРХІЄРЕ́ЙСЬКИЙ СОБО́Р — офіційне зі­бра­н­ня всіх пред­ставників вищої церковної ієрархії, яке скликає предстоятель помісної Церкви (а у разі його смерті — най­старший за хіротонією архі­єрей) для обговоре­н­ня та виріше­н­ня питань віровче­н­ня, релігійно-морального життя, устрою, управлі­н­ня церковним жи­т­тям, зовнішньої діяльності церкви тощо. Роз­різняють А. с. елекційні (скликаються для обра­н­ня архієрея) і місцеві (соборчики), які з до­зволу предстоятеля Церкви скликає архі­єрей регіону. Згідно з канонами, по­станови А. с. мають закон­ну силу лише за умови участі в його роботі не менше трьох єпис­копів. У РКЦ А. с. називають синодом. Традицію проведе­н­ня А. с. започаткував 2-й Вселенський собор, який ви­значив, що всі важливі церковні справи в кожній місцевості має вирішувати собор єпис­копів. Організація, проведе­н­ня, діяльність і ріше­н­ня А. с., як і всіх інших церковних соборів, ґрунтуються на правилах апостольських, святих отців, вселенських і деяких помісних соборів. У різних церквах і в різні періоди функції, компетенція А. с., коло обговорюваних питань, під­стави та періодичність його склика­н­ня різнилися і змінювалися. Так, 37-е апостольське правило ви­значає проведе­н­ня А. с. двічі на рік — на Пʼятдесятницю та в жовтні, а Трульський собор — не рідше одного разу на рік. Однак на практиці у більшості церков А. с. скликаються за потреби, як правило, раз на кілька років. Нині всі норми та умови функціонува­н­ня А. с. ви­значаються правилами, узаконеними статутом певної церкви, прийнятим Архі­єрейським чи Помісним собором. У деяких країнах функції А. с. ви­значаються і світським законодавством, а прийняті ним по­станови публікуються в урядовій пресі. Ріше­н­ня А. с. обовʼязкові лише для тих церков, пред­ставники яких брали в ньому участь або ви­знали його ріше­н­ня. Винятком є лише кілька давніх А. с., що мали загальнохристиянське значе­н­ня. В історії українських церков А. с. ві­ді­гравали значну роль, деякі з них започатковували створе­н­ня церков чи їх від­родже­н­ня, на­приклад, під час 2-ї світової війни — православних Автономної та Автокефальної. У період між Помісними соборами для узгодже­н­ня духовних справ, які пере­вищують обсяг повноважень та компетенцію єпис­копів, усю повноту церковної влади зберегли А. с. у сучасних УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ. Велику роль ві­ді­грає А. с. і в УГКЦ.