Архієрейський собор

АРХІЄРЕ́ЙСЬКИЙ СОБО́Р  — офіційне зібрання всіх осіб найвищої церковної ієрархії, яке скликає предстоятель помісної Церкви (а у випадку його смерті — старший за хіротонією архієрей) для обговорення та вирішення питань і справ віровчення, релігійно-морального життя, устрою, управління церковним життям, зовнішньої діяльності церкви тощо. Розрізняють А. с. елекційні (скликані для обрання архієрея) і місцеві (соборчики), які з дозволу предстоятеля Церкви скликає архієрей регіону. Згідно з канонами постанови А. с. мають законну силу лише в тому випадку, коли в його роботі брали участь не менше трьох єпископів. У РКЦ А. с. іменується синодом. Традицію проведення А. с. заклав 2-й Вселен. собор, який визначив, що всі важливі церк. справи в кожній місцевості повинен вирішувати собор єпископів. Організація, проведення, діяльність і рішення А. с., як і всіх ін. церк. соборів, ґрунтуються на правилах апостол., святих отців, вселен. і деяких поміс. соборів. У різних церквах і в різні періоди функції, компетенція А. с. та коло обговорюваних питань, підстави та періодичність його скликання різнилися і змінювалися. Так, 37-е апостол. правило визначає проведення А. с. двічі на рік — на п’ятдесятницю та в жовтні, а Трульський собор — не рідше одного разу на рік. Однак на практиці у більшості церков А. с. скликаються за необхідності, як правило, раз у кілька років. Нині всі норми та умови функціонування А. с. визначаються правилами, що їх узаконює статут певної церкви, прийнятий Архієрей. чи Поміс. собором. У деяких країнах функції А. с. визначаються і світс. законодавством, а прийняті ним постанови друкуються в уряд. пресі. Рішення А. с. обов’язкові лише для тих церков, представники яких брали в ньому участь або ж визнали його рішення. Винятком є лише кілька давніх А. с., що мали загальнохристиян. значення. В історії укр. церков А. с. відігравали значну роль, деякі з них навіть започатковували створення церков чи їх відродження, напр., під час 2-ї світової війни — православних Автономної та Автокефальної. У часі між Поміс. соборами для погодження духов. справ, які перевищують обсяг повноважень та компетенцію єпископів, усю повноту церк. влади зберегли А. с. у сучас. УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ. Велику роль відіграє А. с. і в УГКЦ.

Завантажити статтю