Архітектурно-художньої кераміки Лабораторія

Визначення і загальна характеристика

АРХІТЕКТУ́РНО-ХУДО́ЖНЬОЇ КЕРА́МІКИ Лабораторія — майстерня художньої кераміки, заснована 1944 при Управлін­ні в справах архітектури Києва. Упродовж 1945–63 під­порядковувалась НДІ худож. промисловості Академії архітектури УРСР (від 1956– Академія будівництва і архітектури УРСР). Від 1963, після ліквідації Академії будівництва і архітектури УРСР, — лабораторія Київ. зонал. НДІ екс­перим. проектува­н­ня житл. та громад. споруд Держбуду СРСР. А.-х. к. л. оздоблювала інтерʼєри громад. споруд: під­зем. вестибюль станції метро «Хрещатик» (1960), ресторан­ні зали готелів «Дні­про» (1964), «Русь» (1980), готелі «Тарасова гора» (Канів, 1961), «Київ» (1973), «Золотий колос» (1981), «Градецька» (Чернігів, 1982) та ін., Будинок кіно (1973–76), хол штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі (1985–87), школи, лікарні, б-ки, кінотеатри, кафе багатьох міст України. Колектив лаб. роз­робив зразки архіт.-худож. кераміки для оформле­н­ня екс­терʼєрів архіт. споруд — варіантні плитки (станції метро «Оболонь», «Тараса Шевченка» та ін.), модульні, без­шовні плитки, декорат. вставки з кераміч. бою (т. зв. брехчиї), панно у техніці роз­пису на кераміч. плитці. У лаб. роз­робляли оригін. зразки декорат. скульптури, посуду, дрібну пластику, сувеніри. Лаб. впровадила у практику кераміч. виробництва широку палітру барвників — поливи від­новного вогню, іскристі, матові, збірчасті, кри­сталічні, потічні поливи; від­родила давні техніки поливʼяного роз­пису. Ініціатором створе­н­ня лаб., її кер. (1946–79) була технолог кераміч. виробництва і художник-кераміст Н. Федорова. У різні роки тут працювали засл. майстер нар. творчості УРСР О. Железняк, нар. майстри кераміки Ф. Олексієнко, С. Кацимон, Я. Падалка, Г. Шарай, Р. Батечко, художники О. Грудзинська, Г. Севрук, арх., засл. діяч мистецтв України Л. Мєшкова та ін. 1991 лаб. фактично припинила свою діяльність.

Літ.: Кошовий О. Л. Будівельна кераміка України. К., 1988; Крутенко Н. Керамічне суцві­т­тя «Софіївської гончарні» // Київ. 1988. № 2.

Н. Г. Крутенко

Завантажити статтю