Кулешов Лев Володимирович

КУЛЕШО́В Лев Володимирович (Кулешов Лев Владимирович; 01(13). 01. 1899, м. Тамбов, Росія — 29. 03. 1970, Москва) — російський кінорежисер, сценарист, кіноактор, художник і теоретик кіно, педагог. Чоловік О. Хохлової. Доктор ми­стецтвознавства (1946). Нар. арт. РРФСР (1969). Держ. наго­роди СРСР. Навч. у Строганов. худож.-пром. училищі (Москва, 1915), в Моск. училищі живопису, скульпту­ри та архітектури (1916–18). Від 1916 почав роботу художника кіно кінофабрики О. Ханжонкова, де оформив стрічки, поставлені реж. Є. Бауером. Перші теор. праці з проблем кіномистецтва опубл. у часописі «Вестник кинематографии» (1917). Режисер. дебют — фільм «Проект інженера Прайта» (1918, автор сценарію), познач. впливом кон­структивізму, у якому К. прагнув утілити власне бачення мон­таж. прийомів. Керував докум. зйомками під час воєн. дій 1918–20, поєднав їх з ігровими у філь­мі «На Червоному фронті» (1920, автор сценарію, актор). Свої теор. погляди реалізував як педагог, працюючи від 1919 у Держ. кіношколі (від 1938 — ВДІК, Москва): від 1939 — проф., 1944–46 — ректор, від 1946 — заступник рек­тора з твор. питань, завідувач кафедри кіноре­жисури. Водночас у 1930-х рр. викладав у Київ. інституті кінематографії. 1922 разом із однодумцями («колектив К.», куди входи­ли Б. Барнет, С. Комаров, В. Пу­довкін, Л. Оболенський, В. Фогель, О. Хохлова та ін.) створив філію кіношколи, де розробив нові принципи режисури і актор. гри в кінематографі (теорія «натурника») та втілив у своїх філь­мах, узагальнив у теор. пра­цях. Сформулював власну теорію монтажу, експериментально до­вів, що реж., поєднуючи один і той самий кадр з ін., здатний створити нову естет. реальність («ефект К.»), за допомогою монтажу втілити на екрані динаміку часу, активувати глядац. сприйняття. 1924 випустив кінокартину «Незвичайні пригоди містера Веста в країні більшовиків», у якій, незважаючи на обмеженість ма­теріал. ресурсів, створив захопливе, динамічне видовище, що не поступалося популяр. на той час амер. бойовикам, які до­тепно спародійовано. 1926 поставив одну зі своїх найкращих стрічок «За законом» (за оповіданнями «Неочікуване» Джека Лондона), яку позначено пла­стич. виразністю і психол. глибиною, що нехарактерно для його поперед. стрічок. Х/ф «Ве­села канарка» (1929) користував­ся в СРСР великим успіхом, утім жорстоко розкритиков. у пресі, де К. називали формалістом й контрреволюціонером. Кінокар­тина «Горизонт» (1932, співавтор сценарію) познач. експери­ментами зі звуком. Твор. злет К. — стрічка «Великий утішник» (1933, за новелами О. Генрі, автор сценарію), у якій поєдна­но німі і звук. кадри, а також введено кольор. епізод. У зв’яз­ку із переслідуваннями та звинуваченнями у формалізмі К. відмовився від сміливих мист. експериментів. Серед знятих фільмів: «Пісня кохання недоспівана» (1919, худож­ник), «Про­мінь смерті» (1925, актор; обидві — співреж.), «Згідно закону» (1926), «Ваша знайома» (1927), «Викрадення зору» (1934), «До­хунда» (1936, за однойм. романом С. Айни), «Сибіряки» (1940), «Клятва Тимура» (1942), «Ми з Уралу» (1944, співреж.). Оформив кінокартини: «Король Парижу» (реж. Є. Бауер, О. Рахманова), «Тіні кохання» (реж. О. Громов; обидві — 1917), «Сльота бульварна» (1918, реж. Б. Чай­ковський) та ін. Знявся у кількох влас. стрічках. Автор кн. «Искус­ство кино» (1929), «Основы ки­но­­режиссуры» (1941; обидві — Москва). До 80-річчя від дня народж. К. у Москві видано кн. «Л. В. Кулешов. Кинематографическое наследие. Статьи. Ма­териалы» (1979).

Рекомендована література

1. Брик О. Путь Кулешова // Кино. 1932. № 22;
   Google Scholar Internet
2. Громов Е. С. Л. В. Ку­лешов. Москва, 1984;
   Google Scholar Internet
3. Левчук Т.В. Тому що люблю: Спогади кінорежисера. К., 1987;
   Google Scholar Internet
4. Росляк Р. Кіноосвіта в Україні (перша третина ХХ століття). К., 2006;
   Google Scholar Internet
5. Без­ручко О. Київський період педагогічної діяльності Л. В. Кулешова // Ми­­стецтвознавчі зап.: Зб. наук. пр. К., 2009. Вип. 16.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю