Культурний шок

КУЛЬТУ́РНИЙ ШОК — психологічна дезорієнтація і фізичний дис­комфорт індивіда при зі­ткнен­ні з іншим культурним середовищем. Процес входжен­ня та адаптації до ін. культур. середовища часто су­проводжу­ється необхідністю докладати зуси­л­ля для досягне­н­ня психол. рівноваги; почу­т­тями від­торгнутості, втрати звич. соц. звʼязків і статусу, без­си­л­ля (через неможливість ефективно взаємодіяти в новому культур. середовищі); поруше­н­ням рольових очікувань і самоідентифікації; тривогою, що пере­ходить в обуре­н­ня після усві­домле­н­ня культур. від­мін­ностей. Гол. чин­ник К. ш. — поруше­н­ня звич. очікувань, через що сфера соц. взаємодії стає непотрібною, а обʼєкти та явища втрачають свої повсякден­ні функції. Кожна куль­тура має певний набір символів і образів, стереотипів спри­йня­т­тя та поведінки, за допомогою яких індивід може автоматично діяти у різних ситуаціях. Найчастіше він усві­домлює наявність прихов. системи норм і неглас. вимог лише тоді, коли контактує з ін. культурою. У тако­му випадку звична система орієнтацій стає не­адекват., оскіль­ки ґрунтується на ін. уявле­н­нях про світ. Термін К. ш. за­провадив 1954 К. Оберґ. Разом із Д. Фостером він ви­окремив 4 стадії, які проходить індивід, по­ступово по­збавляючись К. ш., і на­звав їх стадіями «культур. хвороби». На 1-й стадії виникає ейфорія від подорожі за кордон — індивід захоплений новими враже­н­нями, спри­ймає нову культуру як турист, вишуковує культурні подібності (триває до 4-го місяця). На 2-й стадії (самовід­чуже­н­ня) культурні та соц. роз­біж­ності стають помітнішими для індивіда, роз­мивають його почу­т­тя без­пеки, що власне і є К. ш., коли індивід намагається ізолювати себе від «ворожого» середовища ін. культури, гостро потребує психол. під­тримки спів­­вітчизників (ця стадія триває від 4-го до 8-го місяця). На 3-й ста­дії (вихід із К. ш.) індивід, ді­знаючись більше про місц. традиції та звичаї, удосконалюючи мовні зна­н­ня, набуваючи зна­йомих і друзів серед місц. насел., по­ступово починає краще ро­зуміти, що від­бувається, краще орієнтується у новій культурі, до нього повертається почу­т­тя гумору, що засвідчує пере­лом у сві­домості (триває від 8-го до 20-го місяця). Завершал. 4-а стадія — якісний стрибок, повʼязаний із ро­зумі­н­ням місц. культури (виникає після 2-х р. пере­бува­н­ня у новому середовищі). Індивід роз­виває у собі здатність насолоджуватися культур. середови­щем, долати стреси, спричинені культур. роз­біжностями, кон­структивно спри­ймає іншу культуру. Як правило, стан К. ш. виникає у людей при по­їздках за кордон або на еміграції, однак можна від­чути його і у влас. кра­їні, зокрема у період модерніза­ції чи соціокультур. транс­формацій (як приклад — сучасна Україна). Ступ. вираже­н­ня К. ш. і тривалість між­культур. адаптації залежать від багатьох фак­торів, які дослідники по­єд­нують у дві групи: внутр. (індивід.) і зовн. (групові), однак цей поділ умовний, оскільки багато що залежить від субʼєктив. cпри­йня­т­тя ситуації. У першій групі чин­ників найважливішими є вік, стать, освіта, риси характеру. Критич. фактор культур. адаптації — вік, оскільки людям стар­шого віку важче адаптуватися до нової культур. системи (найлегше адаптацію пере­живають діти). На процес адаптації і тривалість К. ш. також впливають стать (жінкам із традиц. су­спільств, у яких обмежено їхнє спілкува­н­ня поза домом, складно при­­стосуватися до нового середовища, хоча жінки з емансипов. су­спільств не виявляють від­мін­ностей у адаптації від чоловіків), рівень освіти, ступ. мотивації, прагне­н­ня якомога швидше адап­туватися до нового сере­­довища. Серед зовн. факторів — культурна ди­станція (від­мін­но­сті між своєю та ін. культурами). Негатив. наслідком К. ш. може стати нес­прийня­т­тя ін. культур. середовища або небажа­н­ня чи не­здатність його зро­зуміти, що викликає у індивіда прагне­н­ня повернутися у «зна­йому» культу­ру. У випадку, коли повернутися в свою культуру немає можливості чи бажа­н­ня, за­стосовують один із 4-х способів виріше­н­ня культур. конфлікту. Перший — ґет­тоїзація (від ґетто). Уникаючи можливих контактів з ін. культурою, що завдає індивіду емоц. травм, він намагається від­творити власне культурне середовище в оточен­ні земляків, від­городжуючись від зовн. світу, зводить до необхід. мінімуму зна­н­ня чужої мови, спілкується рідною мовою. Другий спосіб — асиміляція. У цьому випадку індивід повністю від­мовляється від своєї культури і прагне засвоїти необхідні навички для життя у нових умовах: укладе­н­ня шлюбу з пред­ставником ін. куль­тури, від­мова спілкуватися з пред­ставниками своєї культури рідною мовою тощо. Третій спо­сіб виріше­н­ня культур. конфлікту (проміж.) — по­єд­на­н­ня культур. обміну та взаємодії. Він є най­складнішим, але водночас най­продуктивнішим способом адап­тації. Приклад такої продуктивності — діяльність літераторів, які писали мовою ін. культури й отримали ви­зна­н­ня за кордоном, зберігаючи при цьому тра­диції рідної культури. Четвертий спосіб — часткова асиміляція, за якої індивід у деяких сферах життя, зокрема на роботі, послуговується нормами чужого культур. середовища, вдома — власного. Така практика подола­н­ня культур. конфлікту поширена у середовищі емі­грантів. У випадку успіш. подола­н­ня К. ш. індивід усві­домлює ступ. впливу культури на поведінку людей, їхні цін­нісні орієнтації, засвоює нові форми спілкува­н­ня, на­вчається толерантності, починає дійсно усві­домлювати, що кожна культура має внутр. контекст і свою логіку, і що жодна культура не є кращою за іншу. Потрапляючи у чужий культур. про­стір, він отримує можливість порівнювати дві культурні системи, виробляючи в собі новий мас­штаб сприйня­т­тя; пере­стає роз­глядати власну систему як єдино правильну, а інші — як ворожі та помилкові; усві­домлює звʼязок між цін­ностями й почу­т­тями, кра­ще ро­зуміє та контролює власну поведінку, набуваючи, таким чи­ном, необхідні навички між­особистіс. спілкува­н­ня, необхідні у сучас. мультикультур. середовищі. В України ви­вче­н­ня процесів, повʼязаних із К. ш., особливо ак­туальне у звʼязку з від­кри­т­тям кордонів, роз­шире­н­ням просто­ру між­культур. комунікацій і кур­су на євроінтеграцію. При цьому К. ш. можуть від­чувати не лише українці під час контактів з ін. світ. культурами, але й іноземці при зі­ткнен­ні з системою укр. культур. стереотипів.

Літ.: Ионин Л. Социология куль­туры. 1996; Орлова Э. Понятийный ап­парат культурной антропологии // Социокультур. антропология. История, теория и методология. 2012 (обидві — Москва).

Н. Б. Отрешко

Завантажити статтю