Культурний шок

КУЛЬТУ́РНИЙ ШОК – психологічна дезорієнтація і фізичний дискомфорт індивіда при зіткненні з іншим культурним середовищем. Процес входжен­ня та адаптації до ін. культур. середовища часто супроводжу­ється необхідністю докладати зусилля для досягнення психол. рівноваги; почуттями відторгнутості, втрати звич. соц. зв’язків і статусу, безсилля (через неможливість ефективно взаємодіяти в новому культур. середовищі); порушенням рольових очікувань і самоідентифікації; тривогою, що переходить в обурення після усвідомлення культур. відмінностей. Гол. чинник К. ш. – порушення звич. очікувань, через що сфера соц. взаємодії стає непотрібною, а об’єкти та явища втрачають свої повсякденні функції. Кожна куль­тура має певний набір символів і образів, стереотипів спри­йняття та поведінки, за допомогою яких індивід може автоматично діяти у різних ситуаціях. Найчастіше він усвідомлює наявність прихов. системи норм і неглас. вимог лише тоді, коли контактує з ін. культурою. У тако­му випадку звична система орієнтацій стає неадекват., оскіль­ки ґрунтується на ін. уявленнях про світ. Термін К. ш. запровадив 1954 К. Оберґ. Разом із Д. Фостером він виокремив 4 стадії, які проходить індивід, поступово позбавляючись К. ш., і назвав їх стадіями «культур. хвороби». На 1-й стадії виникає ейфорія від подорожі за кордон – індивід захоплений новими враженнями, сприймає нову культуру як турист, вишуковує культурні подібності (триває до 4-го місяця). На 2-й стадії (самовідчуження) культурні та соц. розбіж­ності стають помітнішими для індивіда, розмивають його почуття безпеки, що власне і є К. ш., коли індивід намагається ізолювати себе від «ворожого» середовища ін. культури, гостро потребує психол. підтримки спів­вітчизників (ця стадія триває від 4-го до 8-го місяця). На 3-й ста­дії (вихід із К. ш.) індивід, дізнаючись більше про місц. традиції та звичаї, удосконалюючи мовні знання, набуваючи знайомих і друзів серед місц. насел., поступово починає краще розуміти, що відбувається, краще орієнтується у новій культурі, до нього повертається почуття гумору, що засвідчує перелом у свідомості (триває від 8-го до 20-го місяця). Завершал. 4-а стадія – якісний стрибок, пов’язаний із розумінням місц. культури (виникає після 2-х р. перебування у новому середовищі). Індивід розвиває у собі здатність насолоджуватися культур. середови­щем, долати стреси, спричинені культур. розбіжностями, конструктивно сприймає іншу культуру. Як правило, стан К. ш. виникає у людей при поїздках за кордон або на еміграції, однак можна відчути його і у влас. кра­їні, зокрема у період модерніза­ції чи соціокультур. трансформацій (як приклад – сучасна Україна). Ступ. вираження К. ш. і тривалість міжкультур. адаптації залежать від багатьох фак­торів, які дослідники поєднують у дві групи: внутр. (індивід.) і зовн. (групові), однак цей поділ умовний, оскільки багато що залежить від суб’єктив. cпри­йняття ситуації. У першій групі чинників найважливішими є вік, стать, освіта, риси характеру. Критич. фактор культур. адаптації – вік, оскільки людям стар­шого віку важче адаптуватися до нової культур. системи (найлегше адаптацію переживають діти). На процес адаптації і тривалість К. ш. також впливають стать (жінкам із традиц. суспільств, у яких обмежено їхнє спілкування поза домом, складно при­стосуватися до нового середовища, хоча жінки з емансипов. суспільств не виявляють відмінностей у адаптації від чоловіків), рівень освіти, ступ. мотивації, прагнення якомога швидше адап­туватися до нового сере­­довища. Серед зовн. факторів – культурна дистанція (відмінно­сті між своєю та ін. культурами). Негатив. наслідком К. ш. може стати несприйняття ін. культур. середовища або небажання чи нездатність його зрозуміти, що викликає у індивіда прагнення повернутися у «знайому» культу­ру. У випадку, коли повернутися в свою культуру немає можливості чи бажання, застосовують один із 4-х способів вирішення культур. конфлікту. Перший – ґет­тоїзація (від ґетто). Уникаючи можливих контактів з ін. культурою, що завдає індивіду емоц. травм, він намагається відтворити власне культурне середовище в оточенні земляків, відгороджуючись від зовн. світу, зводить до необхід. мінімуму знання чужої мови, спілкується рідною мовою. Другий спосіб – асиміляція. У цьому випадку індивід повністю відмовляється від своєї культури і прагне засвоїти необхідні навички для життя у нових умовах: укладення шлюбу з представником ін. куль­тури, відмова спілкуватися з представниками своєї культури рідною мовою тощо. Третій спо­сіб вирішення культур. конфлікту (проміж.) – поєднання культур. обміну та взаємодії. Він є найскладнішим, але водночас найпродуктивнішим способом адап­тації. Приклад такої продуктивності – діяльність літераторів, які писали мовою ін. культури й отримали визнання за кордоном, зберігаючи при цьому тра­диції рідної культури. Четвертий спосіб – часткова асиміляція, за якої індивід у деяких сферах життя, зокрема на роботі, послуговується нормами чужого культур. середовища, вдома – власного. Така практика подолання культур. конфлікту поширена у середовищі емігрантів. У випадку успіш. подолання К. ш. індивід усвідомлює ступ. впливу культури на поведінку людей, їхні ціннісні орієнтації, засвоює нові форми спілкування, навчається толерантності, починає дійсно усвідомлювати, що кожна культура має внутр. контекст і свою логіку, і що жодна культура не є кращою за іншу. Потрапляючи у чужий культур. простір, він отримує можливість порівнювати дві культурні системи, виробляючи в собі новий масштаб сприйняття; перестає розглядати власну систему як єдино правильну, а інші – як ворожі та помилкові; усвідомлює зв’язок між цінностями й почуттями, кра­ще розуміє та контролює власну поведінку, набуваючи, таким чи­ном, необхідні навички міжособистіс. спілкування, необхідні у сучас. мультикультур. середовищі. В України вивчення процесів, пов’язаних із К. ш., особливо ак­туальне у зв’язку з відкриттям кордонів, розширенням просто­ру міжкультур. комунікацій і кур­су на євроінтеграцію. При цьому К. ш. можуть відчувати не лише українці під час контактів з ін. світ. культурами, але й іноземці при зіткненні з системою укр. культур. стереотипів.

Літ.: Ионин Л. Социология куль­туры. 1996; Орлова Э. Понятийный аппарат культурной антропологии // Социокультур. антропология. История, теория и методология. 2012 (обидві – Москва).

Н. Б. Отрешко

Рекомендована література

1. Ионин Л. Социология куль­туры. 1996;
   Google Scholar Internet
2. Орлова Э. Понятийный аппарат культурной антропологии // Социокультур. антропология. История, теория и методология. 2012 (обидві – Москва).
   Google Scholar Internet

завантажити статтю