Культурогенез

Визначення і загальна характеристика

КУЛЬТУРОГЕНЕ́З (від культура і …генез) — процес появи, формува­н­ня й роз­витку людської культури як системи буття загалом, а також культур, культурних форм і норм різних людських спільнот (етніч­них, соціальних, релігійних тощо) зокрема. К. роз­починається тоді, коли у групи людей зʼявляється необхідність в особливих загальних формах жит­тєдіяльності, адаптованих до конкретних умов місця і часу, а закінчується виникне­н­ням форм та стандартів, закріплених у моралі і звичаях.

Концепції культурогенезу

Термін «культурогенез» існує в науці від 1970-х рр., зʼявившись у працях вірм. соціолога Е. Маркарʼяна, рос. археолога О. Окладникова та ін. Згодом рос. культуролог А. Флієр об­ґрунтував термін «культурогенетика» як галузь культурологічних знань про К. Як процес зародже­н­ня культури людства К. повʼязаний перед­усім з еволюцією людини, її поведінки, здіб­ностей, мисле­н­ня. У цьому сенсі про­блему К. досліджували куль­турологи, історики, філософи, соціологи, етно­графи, археологи, антропологи, мистецтво­­знавці, релігіє­знавці та ін. Від­так немає єдиного ро­зумі­н­ня К., натомість існують різні концепції цього процесу. Зокрема, еволюційна теорія (амер. етно­граф Л. Морґан, англійські культуролог Е. Тей­лор, релігіє­знавець Дж. Фрезер і філософ Г. Спенсер) пояснює К. як природний результат самороз­витку, еволюціонува­н­ня людського роду. Трудова теорія (нім. філософ Ф. Енгельс) рушієм появи та еволюції культури ви­значає колективну працю, необхідну для задоволе­н­ня най­елементарніших потреб первісної людини. На­томість ігри, а не праця, є первин­ним чин­ником появи культури в первісних людей згідно з ігровою теорією К. (нім. філософ Е. Фінк, нідерланд. філософ Й. Хейзинґ). Соціологічна теорія (нім. філософ Т. Адорно, польс.-англ. антрополог Б. Ма­линовський, нім.-амер. філософ Г. Маркузе, амер. соціолог П. Сорокін) вбачає сутність К. у від­носинах між людьми, їхній комунікації, взаємодії, формуван­ні соціальних ієрархій тощо. Символьна теорія (нім.-амер. філософ Е. Кас­сірер) тлумачить К. так: у процесі еволюції людини систему рецепторів, за допомогою якої біо­логічні види отримують зовнішні стимули, і систему ефекторів, через яку вони реагують на ці стимули, було доповнено третьою — символьною системою, за допомогою якої людина ви­йшла на якісно новий рівень мисле­н­ня (художні образи, мовні форми, ритуали тощо). Космологічна теорія (російські природо­знавець В. Вернадський і етнолог Л. Гумільов, франц. філософ П. Теяр де Шарден) роз­виток культури пояснює через дію особливих космічних сил і чин­ників, завдяки яким на Землі створюються сприятливі умови для роз­витку людського роду. Теологічні концепції, зокрема православна, католицька, проте­стантська, ісламська, повʼязують К. із роз­витком релігійних вірувань, в основі яких — віра в Творця (Бога), який є причиною усього, зокрема й К. Психоаналітична теорія (австр. психолог З. Фройд) тлумачить К. як результат приборка­н­ня людиною тварин­них інстинктів завдяки нормам і заборонам. Існують й інші, менш ві­домі концепції К. Їхній аналіз довів, що К. має ком­плексний характер, а різні по­гляди не суперечать, а доповнюють один одного.

Ознаки культурогенезу

Чин­ником, який по­єд­нує всі ві­домі концепції К., є роз­виток мисле­н­ня людини. Праця, ігри, комунікація спонукають до мислен­нєвої еволюції людини. Проте К. не є разовим процесом появи культури в найдавніші часи, адже він повʼя­заний також зі становле­н­ням і роз­витком культур людських спільнот, що найчастіше виявляється як динаміка культури, яка полягає в породжен­ні нових культурних форм та їх інтеграції в наявні культурні системи, а також у формуван­ні нових культурних систем і конфігурацій. К. як процес формува­н­ня й еволюції куль­тур тих чи ін. людських спільнот ви­значається перед­усім по­стійною адаптацією людей до змін умов їхнього існува­н­ня шляхом виробле­н­ня нових форм діяльності та взаємодії. Отже, К. є від­об­раже­н­ням здатності людських спіль­нот адаптуватися до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існува­н­ня. У цьому сенсі ви­значальними ознаками К. є транс­формаційні процеси всередині культур та у взаємодіях культур. Динаміку культури характеризує усталеність взаємодії компонентів, періодичність і стадіальність, що від­різняє її від культурних змін як довільних транс­­формацій соціокультурного процесу. Елементи культури, що пере­бувають у стійкій рівновазі, закріплюються в культурній традиції. Накопиче­н­ня протиріч у культурній системі призводить до її розбалансува­н­ня і створе­н­ня кризової ситуації, що знаходить вихід в оновлен­ні культурного досвіду, в культурних ін­новаціях. К. може спричинити збагаче­н­ня цін­нісних смислів культури, тобто мати про­гресивний характер. Проте мож­ливі такі динамічні процеси, що спрощують культурне життя людської спільноти, призводячи до її занепаду та де­градації.

Культурогенез на території України

Українська культура — органічна частина світової культури, має давні ко­рені й характеризується по­ступальним, без­перервним роз­витком. Багатьом галузям культури, зокрема ужитковому мистецтву, деревʼяній архітектурі, народній творчості, притаман­ні тисячолітні традиції з різними періодами становле­н­ня — трипільська куль­тура, черняхівська культура, культура доби Середньовіч­чя (Київська Русь) тощо. Культурогенез на українських землях збагачувався на­дба­н­ням сусідніх народів і племен — скіфів, сарматів, греків та ін. Протягом тисячоліть різноетнічні народи створювали на території України певні культурні традиції, закладаючи під­ґрунтя для сучасної української культури.

Завантажити статтю