Кульчини
КУЛЬЧИНИ́ – село Красилівського району Хмельницької області. Знаходиться на р. Понора (притока Ікопоті, бас. Прип’яті), за 56 км від обл. центру, за 16 км від райцентру та за 17 км від залізнич. ст. Красилів. Пл. 4,4 км2. За переписом 2001, насел. складало 1124 особи; станом на 2015 – 940 осіб; переважно українці. За однією з версій, назва походить від слова «кіл» («кол»), за ін. – від забудовника Кульчика. Вперше згадується в писем. джерелах 1497, коли великий князь литовський Олександр подарував його князю К. Острозькому. У володінні Острозьких К. перебували до 1620, потім належали князям Заславським, Любомирським, Санґушкам, Понятовським, графині Грохольській. Останнім власником кульчин. маєтку був князь Волконський. Від 1-ї третини 18 ст. К. – містечко. Тоді ж тут оселилася велика кількість євреїв, почали розвиватися різноманітні промисли та торгівля. 1788 налічувалося 165 дворів. У цей час у м-ку вже діяли уніат. (згодом – православна) церква, костел і синагога. 1803 при костелі відкрито перший на Красилівщині навч. заклад – т. зв. школку. При ньому також функціонував шпиталь. Після 2-го поділу Польщі 1793 К. відійшли до Рос. імперії. У 19 – на поч. 20 ст. – містечко Старокостянтинів. пов. Поділ. губ. 1870 засн. однокласне нар. училище. У остан. чверті 19 ст. працювали 2 шкіряних заводи, броварня, винокур. завод, цегельня. Палац власників м-ка був одним з найкращих на Пд. Волині. У різні роки в К. проводили від 5-ти до 13-ти ярмарків, на яких продавали величезну кількість коней (інколи – бл. 10 тис.) і свиней. 1896 мешкали 2836, 1913 – 5477 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. На поч. 1920-х рр. К. втратили статус м-ка. 1923–31 та від 1935 – у складі Красилів., 1931–35 – Антонін. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв – 24 особи), зазнали сталін. репресій. Від липня 1941 до березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Нині у К. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Діє реліг. громада УПЦ МП. Збереглися костел Серця Ісуса (1740) та Покров. церква (1747). Встановлено мемор. комплекс воїнам-односельцям, які загинули під час 2-ї світової війни, пам’ятник «Щасливе дитинство». Серед видат. уродженців – лікар-хірург В. Нечипорук.
Літ.: Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Вінніпег, 1984. Т. 1.
Н. К. Файдевич
Рекомендована література
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Вінніпег, 1984. Т. 1.