КУН Бела (справж. — Коган бен Шлойме Аарон; 20. 02. 1886, містечко Сіладьчех, Австро-Угорщина, нині Румунія — 29. 08. 1938, Москва) — діяч між­народного революційного руху. Навч. у Коложвар. університеті (нині м. Клуж-Напока, Румунія). 1902 вступив до Угор. с.-д. партії. За участь в організації марксист. гуртків, робітн. проф­спілок і забастовок був увʼязнений на 1 р. Під час 1-ї світової війни мобілізов. до австро-угор. армії. 1916 потрапив у рос. полон. Після Лютн. революції 1917 вступив до біль­шов. партії, при якій сформував окрему групу з колиш. угор. військовополонених. Був комісаром інтернац. військ. формувань у складі Червоної армії. У листопаді 1918 нелегально пере­їхав до Будапешта, де ініціював створе­н­ня і очолив ЦК Угор. КП. В уряді Угор. рад. респ. (іс­нувала у березні–серпні 1919) — нарком іноз. і військ. справ. Піс­ля паді­н­ня респ. емігрував до Австрії, звідки повернувся до РФ. Від листопада 1920 — голова Крим. обл. ревкому. Разом із Р. Землячкою організував у Криму масові роз­стріли колиш. офіцерів, пред­ставників духовенства, інтелігенції та ін., які повірили в обіцяну більшовиками амністію і не евакуювалися з армією П. Врангеля (загалом по­над 100 тис. осіб). Від 1921 — чл. виконкому та президії Комін­терну, за доруче­н­ням якого намагався під­няти комуніст. пов­ста­н­ня у Німеч­чині (1921), вів рев. діяльність у Відні (1928). У 1937 заарешт., 29 серпня 1938 засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1955. Його імʼям на­звано вулиці у містах колиш. СРСР, зокрема у Сімферополі.