КУ́НДЗІЧ Олексій Леонардович (09(22). 04. 1904, с. Павлівка, нині Калинів. р-ну Вінн. обл. — 20. 06. 1964, м. Ялта, нині АР Крим, похов. у Києві) — прозаїк, пере­кладач. Член СПУ (1934). Навч. на Вищих пед. курсах у Він­ниці (1921–24), у Камʼянець-Поділ. (нині Хмельн. обл., 1924–25) та Харків. (1925–26) ІНО. Дебютував 1925 ім­пресіоніст. оповідан­ням «Червоною дорогою» в ж. «Молодий більшовик». Належав до літ. організацій «Плуг», «Молодняк», ВУСПП. Зб. оповідань і новел «Червоною дорогою» (1926; 1929; 1931), «Село Вовче» (1927), «В ущелинах республіки» (1928), «На ярах» (1929), «Плідні зерна» (1930; усі — Харків), «Партизани» (Х.; К.; 1931) по­знач. вірою в ідеали того часу, свіжістю вражень, знан­ням нар. життя і слова. Романи «De facto» (Х., 1930) і «Окупант» (Х.; К.; 1930) — про перше «комсом.» поколі­н­ня у селі й місті. У 1930-х рр. видав зб. «Шахтарі: Етюди для дітей старшого віку» (Х.; О., 1932; пере­робл. для дорослих під на­звою «Фініш», Х., 1933), повістей «Моцарт і “Ботокуди”» (К.; Х., 1935; на шахтар. тему) та «Родичі» (К.; Хн., 1936; про життя комуни; обидві у нових ред. уві­йшли до посмерт. вид. «Шум часу», К., 1976). Від­відавши Галичину, створив повість «Кола йде до Коломиї» (1941; остаточна ред. — «Верховинець» у зб. «Повісті і оповіда­н­ня», 1951; обидві — Київ) — поет. малюнок життя гуцулів, їх­ніх надій напередодні включе­н­ня Зх. України до СРСР. Під час 2-ї світової війни К. працював у г. «Советская Украина» та «Література і мистецтво» (Уфа–Харків–Київ), у Кабінеті молодого автора при СПУ (1944–45). У цей час писав про воєн­ні події: зб. оповідань «В полете (Боевые эпизоды)» (К.; Х., 1941), «Сила гніву» (Уфа, 1942), оповіда­н­ня «Українська хата» (альманах «Україна визволяється», 1944, № 3), повість «Як Тарас їхав по Україні» (ж. «Дні­­про», 1946, № 4); а після — про важкий повоєн. час: зб. оповідань «Дорога на Кремʼянець» (1946), нарисів «Заводський зо­шит» (1948; обидві — Київ). Від поч. твор. шляху і особливо в 1940-і рр. неодноразово за­знавав звинувачень у нац. обмеженості, культивуван­ні «реакц. нац. самобутності», через що по­ступово зосередився на пере­кладац. діяльності. У перекл. К. з рос. українською мовою ви­йшли зб. «Ви­брані твори» М. Лєскова та Г. Успенського (обидві — 1950), романи М. Лермонтова «Герой нашого часу» (1952), Л. Толстого «Війна і мир» (у 4-х т., 1952–53), Л. Леонова «Російський ліс» (1956), пʼєси М. Горького «Зикови» (1955), І. Тургенєва «Нахлібник» (1956); з англ. — оповіда­н­ня Т. Драйзера «Пастка» (1962; усі — Київ). У зб. ст. «Дієзи в ключі» (1956) та її доповн. вид. «Слово і образ» (1966) і «Творчі про­блеми пере­кладу» (1973; усі — Київ) ви­ступав проти буквалізму й формалізму на пе­рекладац. ниві, об­стоюючи твор­чі засади. Брав участь у під­готовці «Українсько-російського словника» (у 6-ти т., К., 1953–63). Низку творів К. пере­кладено російською мовою.