КУПЛЕВА́СЬКИЙ Микола Йосипович (24. 12. 1847 (05. 01. 1848), м. Оріхів, нині Запоріз. обл. — після 1918) — право­знавець. Закін. Харків. університет зі ступ. канд. права (1872), де від 1873 був професор. стипендіатом каф. держ. права. 1875 упродовж пів­року по­глиблював зна­н­ня в Університеті св. Во­­ло­­димира у Києві під керівництвом О. Романовича-Славатинського. 1877 захистив дис. на право викла­да­н­ня і як приват-доцент почав читати лекції з держ. права у Харків. університеті (через 2 р., після захисту магістер. дис., обраний штат. доцент). 1880–82 — у наук. від­ряджен­ні в університетах і б-ках Франції та Німеч­чини. 1888 захистив доктор. дис., від­тоді — екс­траординар., від 1890 — ординар., від 1902 — засл. професор кафедри держ. права, водночас 1901–05 — ректор Харків. університету; 1886–1901 — зав. юрид. кабінету при ньому. Як вступ до свого осн. курсу держ. права викладав і курс заг. вче­н­ня про державу, за доруче­н­ням факультету — курс історії руського права (1896–98), читав лекції з історії англ. держ. установ і сучас. англ. держ. права. Ініціатор створе­н­ня і перший голова Харків. юрид. товариства (1901–03). Від 1907 — у С.-Петербурзі: проф. Імператор. училища право­знавства, чл. консультації при Міністерстві юстиції, ученого комітету Міністерства нар. освіти. К. негативно спри­йняв Лютн. революцію та більшов. пере­ворот 1917 і восени того ж року поселився в с-щі Пів­ден­не побл. Харкова (нині місто Харків. обл.). В остан­ні місяці Геть­манату П. Скоропадського брав участь у роботі комісії, що опрацьовувала положе­н­ня про вибори до Держ. Сейму Української Держави. Подальша доля неві­дома. Як право­знавець К. критично оцінював то­­гочасну Рос. імперію й одним із перших у вітчизн. юриспруденції ви­ступив за пере­творе­н­ня її в кон­ституц. і правову державу; ставив пита­н­ня про роз­виток прав особистості, демократ. принципів і процедур; утвердже­н­ня громадян. рівноправʼя; участь су­спільства у держ. діяльності; забезпече­н­ня закон­ності упр., поділу держ. влади, незалежності правосу­д­дя; за­провадже­н­ня від­повід­альності посад. осіб і адм. юстиції. Належав до партії октябристів, став спів­засн. Всерос. нац. союзу. К. ві­домий також як музикант і композитор. Він захоплювався тео­рією та історією музики, композитор. діяльністю, опублікував кілька збірок муз. творів, серед яких — пʼєси для фортепіано, пісні для духов. хору тощо. Його церк. музику («Світе тихий», «Благослови, душе моя, Господа» та ін.) виконували у багатьох храмах Рос. імперії. К. був головою Харків. хорового товариства, муз. комісії С.-Петербур. просвітн. товариства «Маяк», одним із провід. діячів РМТ.