КУПРАНЕ́ЦЬ Орест (16. 06. 1924, м. Дрогобич, нині Львів. обл. — 16. 04. 1988, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — церковний діяч УГКЦ. Ви­вчав філософію у духов. семінарії у м. Гіршберґ (Німеч­чина) та теологію в Укр. катол. духов. семінарії у м. Кулем­­борґ (Нідерланди). Під час 2-ї світової війни служив у дивізії «Галичина», був поранений. Від 1949 — у Канаді. 1951 у м. Мондер (провінція Альберта) вступив до чину отців Василіян. 1951–57 — проф. Василіян. духов. семінарії; водночас 1953–57 — організатор і дир. Укр. василіян. музею й архіву (усі — Мо­­ндер). 1957 ви­їхав до Риму, де студіював в Орієнтал. ін­ституті та викладав історію Церкви у Василіян. домі студій. 1958–60 вхо­­див до складу біблій. комісії, що пере­віряла точність пере­кладу І. Хоменком Біблії українською мовою з богослов. по­гляду. 1959 здобув докторат з філософії в УВУ (Мюн­­хен). Від 1960 — парох церкви св. Варвари у Відні. 1964 повернувся до Канади і став гол. ред. ж. «Світло», де на­друкував ст. «Славний син Дрогобицької землі», у якій з клерикал. позицій засудив радикал.-соціаліст. по­гляди й пере­кона­н­ня І. Франка. Автор кн. «Топономастика Гва­нінуса з 1611 р.» (Він­ніпеґ, 1954), «Виклятий геть­ман Мазепа» (То­­ронто, 1958), «Православна Церк­­ва в між­воєн­ній Польщі, 1919–39» (Рим, 1974), «Духовне вогни­­ще на скитальщині» (1975), «По­­ходже­н­ня назви Русь в Хроніці Олександра Ґванінуса з 1611 ро­­ку» (1977; обидві — Рим; Торонто) та ін.