Куцюк-Кочинський Кирило Андрійович

Визначення і загальна характеристика

КУЦЮ́К-КОЧИ́НСЬКИЙ Кирило Андрі­йович (08. 07. 1910, с. Якимівці, нині Лановец. р-ну Терноп. обл. — 29. 11. 1991, Бухарест, похов. у рідному селі) — поет, пере­кладач. Чоловік М. Лас­ло-Куцюк. Закін. Львів. політех. ін­ститут (1935). Працював у м. Заліщики (Терноп. обл.). Під час 2-ї світової війни служив у церкві на Він­нич­чині. Від 1944 — інж.-бу­дівельник у Сучав. пов. (Румунія). 1954–64 увʼязн. за політ. пере­кона­н­ня. 1968–75 — тех. на­глядач буд. тресту у Бухаресті. Автор зб. «Надвечірній за­спів» (1974), «Запах неба» (1977), «Вогні смерка­н­ня» (1978, двомовна, перекл. румун. мовою Л. Бакиру), «Непоборна надія» (1981), «Роз­квіт в буревіях» (1983), «Рушник на камені», «Ліра» (оби­дві — 1984), «Шумлять тополі» (1988), «Від­гук віків» (1989, дво­мовна; усі — Бухарест) і фантаст. поеми у 18-ти піснях із прологом «Довге блука­н­ня Одіс­сея» (Бухарест; Нью-Йорк, 1988). У творчості К.-К. пере­важає мінорно-елегійна лірика; звертав­ся пере­важно до форми сонета. Осн. мотиви — роз­думи про долю митця в су­спільстві (цикл віршів «Із щоден­ника Павла Грабовського»), но­стальгія за втраченими традиціями нар. культури («Лотоки чародійні», «Чумацька пісня»), інтимна лірика («Елегія», «Осі­н­ня туга»), ремінісценції з антич. літ-ри («Поліфем», «Кроки Еврідіки»). Пере­клав окремі твори з румун. (Дж. Баковії, А. Ма­чедонського), польс. (Л. Стаф­фа, Ю. Словацького, Б. Лесьмяна), словен. (Ф. Прешерна), франц. (П. Елюара), італ. (С. Ква­зімодо), австр. (Г. фон Гофман­н­­сталя), угор. (А. Йожефа, Б. Ба­лажа), рос. (О. Мандельштама, А. Вознесенського) та ін. літ-р. Музей К.-К. створ. 1992 у школі в с. Якимівці.

Б. І. Мельничук, М. М. Мірошниченко

Завантажити статтю