Куцяк Петро Васильович

КУЦЯ́К Петро Васильович (псевд.: Сава Чалий, Ол. Ч-ий; бл. 1890 — ?) — політичний діяч. Закін. Вінн. учител. семінарію. Учителював у Ямпіл. пов. Поділ. губернії. Від 1911 пере­бував під на­глядом поліції. Під час 1-ї світової війни во­ю­вав у складі рос. армії на Кавказ. фронті. На 2-му Всеукр. військ. зʼ­їзді в Києві (червень 1917) обраний чл. по­стій. президії, що згодом у повному скла­ді уві­йшла до УЦР. Член УПСР. 1918 — голова Укр.-Чорномор. ради, ред. г. «Українська Народня Республіка» (виходила на Кавказі). За Директорії УНР — комісар Ольгопіл. пов. Поділ. гу­бернії. Учасник 1-го Зимового походу Армії УНР. Організував і очолив пов­стан. загін, що діяв на Він­нич­чині. 1920 потрапив у полон до більшовиків. Публічно зрікся членства в УПСР, у від­критому листі до В. Леніна під на­звою «Memento more!» (опубл. у місц. пресі) вихваляв нац. політику більшовиків і обіцяв присвятити подароване йому життя боротьбі з укр. бурж. націоналізмом. Від 1921 — політ. комісар Камʼянець-Поділ. ІНО (про його де­структивну діяльність на цій посаді згадувала у спогадах С. Русова); від 1924 — директор Київ. с.-г. ін­ституту; від 1928 — директор Вінн. с.-г. технікуму. У 1930-х рр. ре­пресований.

Завантажити статтю