Кучер Василь Степанович

КУ́ЧЕР Василь Степанович (07(20). 07. 1911, с. Вербів, нині Любимівка Андрушів. р-ну Житомир. обл. – 18. 04. 1967, Київ) – прозаїк. Член СПУ (1934). Учасник 2-ї світової війни. Бойові та держ. нагороди СРСР. Навч. у Харків. університеті (1930–34). Працював військкором і журналістом, зокрема у г. «Радянська Житомирщина». Дебю­­тував 1931 оповіданням «Ініціатива» у харків. ж. «Молодняк». Автор зб. оповідань і нарисів «Cuscuta», «Дві новели», «Марта» (усі – 1932), «Мої друзі» (1935), «Квітує жито» (1938), «Дорога на заставу» (1939; усі – Харків); істор. роману «Устим Кармалюк» (К., 1954) та ін. Оборону Одеси і Севастополя описав у нарисі «Людмила Павличенко» (Москва, 1943), романах «Чорноморці» (1952), «Голод» (1961). Про жит­­тя повоєн. села і труд. будні робітн. колективів розповів у романах «Прощай, море» (1957), «Трудна любов» (1960), «Намис­­то» (1964), «Орли воду п’ють» (1966). Багатоплан. за сюжетом є роман «Ми не спимо на трояндах» (1967). Твори К. вміщено у вид. «Твори» (1970–71, т. 1–5; усі – Київ), окремі перекладено рос. та ін. мовами. Співавтор сценарію кінофільму «Вітер зі Сходу» (1941). Ім’ям К. названо вулиці у Києві та Севастополі; школу в с. Ставище Попільнян. р-ну Житомир. обл.; відкрито музей у Любимівці; на київ. будинку (вул. М. Коцюбинського), де мешкав К., встановлено мемор. дошку.

Літ.: Про Василя Кучера. Спогади товаришів і друзів. К., 1971; Логви­­нен­­ко М. Правда письменника // ЛУ. 1991, 25 лип.; Листовська Л. Наш друг Ва­­силь Кучер // Житомир. вісн. 1998, 6 лют.

М. Ю. Костриця

Рекомендована література

1. Про Василя Кучера. Спогади товаришів і друзів. К., 1971;
   Google Scholar Internet
2. Логви­­нен­­ко М. Правда письменника // ЛУ. 1991, 25 лип.;
   Google Scholar Internet
3. Листовська Л. Наш друг Ва­­силь Кучер // Житомир. вісн. 1998, 6 лют.
   Google Scholar Internet

завантажити статтю