Кучін Георгій Дмитрович

КУ́ЧІН Георгій Дмитрович (псевд. і крипт.: К. Оранський, К. Ор.; 01. 04. 1889, м. Вільно, нині Вільнюс — 01. 02. 1938, м. Оренбург, РФ) — політичний і проф­спілковий діяч. Закін. С.-Пе­тербур. університет. 1905 вступив до РСДРП. Вміщував пуб­лікації у меншовиц. ж. «Дело жиз­ни», «Наша заря», г. «Луч». До 1917 тричі був за­арешт., 1910–12 мешкав на заслан­ні. Під час 1-ї світової війни мобілізов. до рос. армії. Від 1915 входив до Організац. комітету меншовиків (з дорадчим голосом). Після Лютн. революції 1917 обраний чл., зго­дом — головою комітету 12-ї армії та комітету Пн. фронту. 1917 входив до складу ВЦВК 1-го склика­н­ня. На 2-му Всерос. зʼ­їзді рад восени 1917 голосував проти «більшов. змови» і разом із ін. правими меншовиками залишив зʼїзд. На Всерос. нараді РСДРП у травні 1918 обраний чл. ЦК. Від літа 1918 — секр. меншовиц. комітету в Центр. обл. Росії, ред. ж. «Новая заря». Спів­організатор руху уповноважених ф-к і заводів у Москві. У червні 1918 за­арешт. і увʼязнений до листопада. Від 1919 — в Україні. Обраний товаришем (заст.) голови київ. ради проф­спілок і чл. київ. комітету меншовиків, згодом — головою Центр. бюро проф­спілок та чл. Гол. комітету партії мен­шо­виків. 1920 очолив проф­спіл­ку рад. і торг. під­приємств. У березні 1920 рев. трибуналом засудж. до по­збавле­н­ня політ. прав до кінця війни. Служив у Червоній армії. Після демобілізації — чл. Гол. комітету РСДРП України. Навесні 1921 заарешт. у Харкові, в серпні того ж року звільнений. У березні 1922 знову заарешт. і засланий до Турке­стану, звідки прибув за викликом ЦК РСДРП до Москви, де очолив під­піл. Рос. бюро ЦК меншовиків. У квітні 1924 нелегально ви­їхав за кордон: у Берліні брав участь у роз­­роблен­ні нової парт. про­грами, у Відні — в засі­дан­ні виконкому Робітн. соціаліст. Інтернаціоналу. Після звільне­н­ня проживав на заслан­ні, де у черг. раз заарешт. і засудж. до роз­стрілу. Реабіліт. 1958.

Завантажити статтю