КУШНІРЕ́НКО Сергій Степанович (07. 11. 1913, Житомир — 05. 12. 1984, с. Хотинь Рівнен. р-ну Рівнен. обл.) — поет. Рано втратив батьків. 1928 його забрала тітка в м. Острог (нині Рівнен. обл.). Закінчив Рівненську українську гімназію (1935). Публікував вірші й прозові твори у львівській газеті «Назу­стріч» (1934), учнівських часописах Рівненської української гімназії — журналах-одноденках під різними на­звами (1934), «Ватра» (1935). Деякі твори під­писував псевдонімом Окнеріншук. На­вчався на філологічному факультеті Варшавського університету (1935–39). Член Української студентської громади. Тут потоваришував з О. Телігою, яка високо оцінювала його творчість (присвятив їй вірш «Психопорт­рет», 1936). Після зна­йомства у Варшаві з Д. Донцовим друкувався у львівському журналі «Вісник», «Дитина». На його поетичну збірку «Пружінь» (Л., 1938; обкладинка Н. Хасевича) позитивною рецензією від­гукнувся Є. Маланюк, від­значивши, що автор — «людина обдарована поетичним хистом» і «збірка ви­дана дуже естетично». З початком 2-ї світової війни опинився на Холмщині, де вчителював у м. Володава Люблінського воєводства (Польща). Звідти вирушив до України з похідною групою ОУН, яку було роз­бито під м. Васильків Київської обл. Тривалий час дослідники вважали, що він загинув. На­справді К. 1941 повернувся до м. Володава, одружився, учителював там, потім у с. Сверщів Холмського повіту Люблінського воєводства. 1946 його сімʼю депортовано у Рівнен. обл. З метою кон­спірації змінив документи, вигадавши історію про втрачений під час пере­селе­н­ня паспорт, спалив фото варшавського періоду, листи і власну збірку. Від­повід­но до вига­даної легенди, закінчив 5 класів польської школи; у деяких пізніших автобіо­графіях згадував про на­вча­н­ня в Острозі та Варшаві. 1950–51 — рахівник колгоспу «Нове життя» (с. Михайлівка Рівнен. р-ну); завідувач ко­оперативного магазину с. Хотинь; 1964–77 — обпалювальник цегли Рівненського комбінату будматеріалів. Від імені дочки надіслав на літературний конкурс вірш (опубліковано 1959 в альманасі «Крила») і його ж — П. Тичині. Той від­повів від­разу, схвально оцінивши твір «молодої поетеси», порадив роз­вивати талант. Через 16 років після смерті К. на горищі зна­йшли рукописи віршів і щоден­ник. Збережено понад 90 поезій, написаних у 1933–42. У віршах, пронизаних патріотичним духом, об­стоював українську мову, культуру. У творчості звертався до історичних подій та по­статей, міфологічних героїв, порушував філософські про­блеми. Вагома за змістом та цікава за формою творчість К. увібрала провід­ні політичні, культурологічні, філософські ідеї Європи. Н. Миронець уклала і видала збірку «За­­гублений талант. Сергій Кушніренко: біо­графічний нарис, твори, документи» (Дрогобич, 2013).