КУЩИ́НСЬКИЙ Антін Андрі­йович (14. 02. 1897, містечко Лохвиця, нині місто Полтав. обл. — 22. 05. 1992, м. Чикаґо, шт. Іл­лінойс, США) — військовик, громадсько-політичний діяч. Батько Т. Кущинського. Закін. Кременчуц. реал. шко­лу (нині Полтав. обл., 1915), Київ. військ. школу. Під час 1-ї світової війни воював у рос. армії. Від 1917 — в Укр. полку ім. геть­мана П. Орлика, від 1918 — сотник 47-го Кременчуц. полку Вільного козацтва. Від 1921 — на еміграції. 1927 закін. Укр. госп. академію у Подєбрадах, де захистив дис. «Лісові ко­оперативи в Карпатах». 1923–33 — директор канцелярії та секр. УВУ в Празі; 1933–39 учителював на Закарпат­ті, водночас брав активну участь у діяльності товариства «Просвіта». У березні 1939 командував Гуцул. кошем Карпат. Січі у боях з угор. військами. Потрапив у полон, звідки звільне­ний завдяки клопотан­ню П. Ско­ропадського. Проживав у Празі. 1940–45 — адміністратор геть­ман. ви­дань на еміграції, чл. вищого проводу геть­ман. руху. 1945 ви­їхав до Німеч­чини; 1948 — до Параґваю (організував Спілку укр. молоді в Параґваї, Уруґваї та Арґентині); 1958 — до США. Один із ініціаторів від­новле­н­ня, 1971–73 — військ. отаман, 1974–76 — кошовий отаман та голова ген. булави Укр. Вільного козацтва у США. Від 1969 — чл. редколегії та ред. ж. «Українське козацтво». Автор істор. роз­відок «Козацьке свято Покрови» (1968), «Геть­ман Іван Ма­зепа і його державницькі ідеї» (1969), «Неминучість від­роджен­ня Української держави» (1972), «Козацька слава геть­мана Сагайдачного» (1973), «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву» (1974), «Українська традиційна державницька сила» (1977), «Ко­ротка історія української православної церкви», «Тризуб з хре­стом і тризуб без хреста», «Геть­ман Павло і геть­манич Данило Скоропадські» (Чикаґо, 1968), спогадів «Закарпа­т­тя в боротьбі» (Буенос-Айрес, 1981). У рідному місті К. встановлено мемор. дошку, 2009 засн. Ін­ститут Укр. Вільного козацтва його імені.