ЛАВРЕНЬО́В Борис Андрі­йович (Лавренёв Борис Андреевич; справж. — Сергєєв; 05(17). 07. 1891, Херсон — 07. 01. 1959, Москва) — російський письмен­ник, драма­тург, публіцист. Навч. у 1-й Херсон. чол. гімназії, закін. юрид. факультет Моск. університету (1915). Учасник 1-ї світової вій­ни. Від 1917 служив у Добровол. армії, потім пере­­­йшов до Червоної армії, 1919 — командир бронепо­їзда, брав участь у боях в Україні та Криму. Від 1920 — у Ташкенті, де спів­працював із багатьма період. ви­да­н­нями. Як художник-графік виконав бл. тисячі малюнків, пла­катів, карикатур, обкладинок, ес­кізів тощо (під псевд. Бек, С. На­тальський, Б. Наталін та ін.). Від 1923 мешкав у Петро­граді (нині С.-Пе­тербург), у післявоєн­ні роки — у Мос­кві. Під час рад.-фін. та 2-ї світ. воєн був військ. кор. на флоті. Як поет дебютував 1911 футурист. віршами у херсон. г. «Родной край». Перші проз. твори написані за матеріалами 1-ї світової вій­ни та воєн. дій 1918–20 в Україні: оповіда­н­ня «Гала-Петер» (1916), «Марина» и «Звездный цвет» (обидва — 1923; усі опубл. 1924), «Происшествие» (1924; про напад банд на укр. м-ка). Осн. теми творчості Л. — революція, зокрема участь флоту, воєн­ні дії 1918–20, мор. сюжети, овіяні романт. сприйня­т­тям життя: повісті «Ве­­тер» (1924), «Полынь-трава» (1925), «Рас­сказ о про­стой вещи» (1927), «Седьмой спутник» (1928; екранізов. 1968, реж. Г. Аро­нов, О. Герман), «Гравюра на дереве» (1928; про мистецтво та долю художника), «Стратегическая ошибка» (1934), «Чертеж Архимеда» (1937; про антифашист. боротьбу іспан. народу) тощо. Широку популярність отримала повість «Сорок первый» (1924; екранізов. 1927, реж. Я. Протазанов; 1956, реж. Г. Чухрай, багаторазово премі­йована на між­нар. фестивалях), яка стала класикою літ-ри — трагічна історія коха­н­ня дівчини-червоноармійця і полоненого білогвардійця. Прозу Л., про­йняту героїко-романт. пафосом, вирізняють психологізм, гостро­сюжетність, динам. роз­виток по­дій. Л. — один із основоположників жанру героїко-рев. драми: пʼєси «Дым» (1925; про білогвардій. заколот у Турк­мені­ста­ні; по­ставлена того ж року під на­звою «Мятеж»), «Разлом» (1927; про історію і роль крейсера «Ав­­рора» у більшов. пере­вороті), «Враги» (1929), «Мы будем жить» (1930; усі перші по­становки — у Ленінгр. Великому драм. театрі); драма «Песнь о черноморцах» (1943; про захисників Севастополя). У післявоєн­ні роки за партій. замовле­н­ням написав пʼєси «За тех, кто в море!» (1945; Сталін. премія, 1946) і «Голос Америки» (1949; Сталін. премія, 1950). Серед ін. творів — іроніч. роман-памфлет «Круше­ние республики Итль» (1925), істор. драми «Кинжал» (1926; про пов­ста­н­ня декабристів 1825) та «Лермонтов» (1952), а також публіцист. стат­ті, рец., памфлети, фейлетони. Тривалий час був головою Секції драматургів СП СРСР. Багато творів Л. тематич­но повʼязані з Україною, окре­мі з них пере­клали В. Владко, М. Зімбалевський, О. Копиленко, К. Литвинчук, В. Свідзінсь­кий та ін. Деякі його пʼєси йшли в укр. театрах.