Лаврівський Онуфріївський монастир УГКЦ
ЛА́ВРІВСЬКИЙ ОНУ́ФРІЇВСЬКИЙ МОНАСТИ́Р УГКЦ Розташ. у с. Лаврів Старосамбір. р-ну Львів. обл. За археол. даними, виник у 13 ст. Згідно із грамотою галиц. князя Лева Даниловича (датована 1292, насправді сфальсифікована у 16 ст.), монастир заснував великий князь Лавр (ймовірно, це чернече ім’я великого князя литов. Войшелка). За церк. переказами, у 13–15 ст. тут зберігалися мощі св. Онуфрія Великого; від 18 ст. побутує легенда про те, що тут похований князь Лев Данилович. Найдавніші докум. згадки про монастир містяться у грамотах польс. короля Владислава II Яґайла 1407 і 1422, при цьому автентичність першої грамоти досить сумнівна. Відтоді й до 1659 монастир був власністю перемишл. єпископа. 1691 обитель разом із усією Перемишл. єпархією приєдналася до унії, після 1739 увійшла до Руської конгрегації (провінції) ордену василіян. Під час секуляризації, проведеної австр. владою 1784, монастирю вдалося уникнути ліквідації. 1788 при ньому засн. школу, що діяла до 1911. У 1811 сюди з ліквідов. Білин. монастиря (знаходився у с. Велика Білина, нині Самбір. р-ну Львів. обл.) перенесено чудотворну ікону Богородиці, яка привертала увагу тисяч прочан. Найбільший розквіт монастиря припав на 1920–30-і рр., коли тут діяв василіян. ліцей, а великий архів, що зберігав цінні документи, приваблював багатьох дослідників. Після приєднання Зх. України до СРСР 1939 монастир ліквідовано, його майно пограбовано. У спорудах розміщено рад. військ. частину, після 2-ї світової війни — школу-інтернат для глухонімих дітей. 1963 монастир. ансамблеві надано статус пам’ятки архітектури, у 1970–80-і рр. проведено археол. дослідження. 1990 монастир. церкву передано парафіянам с. Лаврів, 1994 відновлено василіян. монастир. Комплекс монастир. будівель знаходиться у долині р. Лінинка (притока Дністра), за 600 м на Пн. Зх. від нього — монастир. цвинтар (на горі св. Іоанна). До поч. 1950-х рр. тут стояла церква св. Іоанна (від 1760 відома як дерев’яна, 1804–14 споруджена цегляна). Гол. будівлею монастиря є мурована церква св. Онуфрія, яку більшість сучас. дослідників датують 13 ст. Початково храм складався із 2-х об’ємів: збереженого сх. (у плані — триконх) та відомого за архіт.-археол. дослідж. зх. (у плані — квадрат., вежеподіб.). У 14–16 ст. із Зх. прибудовано притвор. Бл. 1675–1705 церква зазнала знач. змін у стилі бароко: з’явилися бічні квадратні крила з Пн. і Пд., в яких влаштували підземні крипти; над центр. частиною зведено видовжений 8-гран. барабан, увінчаний банею; із Зх. прибудовано прямокут. притвор-тамбур; встановлено 5 малих декор. верхів. 1860–67 знято декор. верхи й облаштовано трисхилий дах; 1910–14 розібрано деякі старі склепіння та зроблено нові, прибудовано тамбур, змінено зовн. декор, якому надано неороман. рис замість барокових. Незважаючи на численні перебудови, церква зберегла риси пам’ятки візант.-афон. стилю, розквіт якого припав на 13–14 ст. Це єдиний збережений монастир. храм 13 ст. на колиш. тер. Галиц. князівства. 1910 під час ремонту відкрито фрагменти середньовіч. фресок, які збереглися на стінах притвору. Зображення розміщене в 3-х горизонт. смугах: у нижній — сцени на теми Акафіста Богородиці, у середній — святі в медальйонах, у верхньому — Вселен. собори. За стиліст. ознаками стінопис виконаний у поствізант. традиції. Він датов. серед. 16 ст. і пов’язаний із діяльністю майстрів з Перемишля. Унікальність фресок полягає у тому, що донедавна це був єдиний відомий витвір укр. художників-монументалістів 14–16 ст. на території України. Від 1675 у криптах ховали відомих політ. і реліг. діячів, серед яких — господарі Молдов. князівства, православ. та греко-катол. ієрархи. 1860 останки з підземель церкви перенесено на монастир. цвинтар. Навколо церкви по периметру розміщувалися дерев’яні житл. й госп. споруди, які утворювали замкнений прямокут. двір, пристосов. для оборони. Після великої пожежі 1767 замість згорілих споруд у 1770–80-х рр. споруджено нові муровані будівлі, 1902–11 замість них постав монастир. будинок, що існує дотепер (при цьому докорінно змінено планування подвір’я). Окрім храму, із давніх споруд збереглася вежа-дзвіниця, яку гіпотетично датують давньорус. часом.
Рекомендована література
- Голубець М. Лаврів (історико-археологічна студія) // Зап. ЧСВВ. Т. 2, вип. 1–4. Жовква, 1927;
- Рогов А. И. Фрески Лаврова // Византия. Южные славяне и Древняя Русь. Западная Европа. (Искусство и культура). Москва, 1973;
- Мицько І. Про початки Святоонуфріївського монастиря у Лаврові // Лавра: Часопис монахів Студит. уставу. 1999. № 6;
- Швед М. Спаський та Лаврівський монастирі — осередки духовної культури в Галичині. Л., 2000;
- Рожко М. Археологічно-архітектурні дослідження церкви святого Онуфрія Лаврівського монастиря // Укр. сакрал. мистецтво: Традиції, сучасність, перспективи (укр. сакрал. мистецтво 13–15 ст.): Мат. 3-ї міжнар. наук. конф. (Львів, 4–5 трав. 1995). Л., 2001;
- Гелитович М. Фрески церкви святого Онуфрія в Лаврові // Інформ. вип. Львів. філії Нац. н.-д. реставрац. центру України. 2006. № 2;
- Козак Н. Втрачені фрагменти стінопису церкви святого Онуфрія в Лаврові // Там само. 2007. № 1(9); Його ж. Цикл Вселенських соборів у стінописі церкви святого Онуфрія в Лаврові: Реконструкція та ідентифікація композицій // Вісн. Львів. університету. Сер. Мистецтвознавство. 2007–08. Вип. 7–8;
- Чень Л. Я. Визначні монастирі Бойківщини // Вісн. Нац. університету «Львівська політехніка». 2009. № 656.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
