Лаврівський Онуфріївський монастир УГКЦ

ЛА́ВРІВСЬКИЙ ОНУ́ФРІЇВСЬКИЙ МОНАСТИ́Р УГКЦ Роз­таш. у с. Лаврів Старосамбір. р-ну Львів. обл. За археол. даними, виник у 13 ст. Згідно із грамотою галиц. князя Лева Даниловича (датована 1292, на­­справді сфальсифікована у 16 ст.), монастир заснував великий князь Лавр (ймовірно, це чернече імʼя великого князя литов. Войшелка). За церк. пере­казами, у 13–15 ст. тут зберігалися мощі св. Ону­фрія Великого; від 18 ст. побутує легенда про те, що тут похований князь Лев Данилович. Найдавніші докум. згадки про монастир містяться у грамотах польс. короля Владислава II Яґайла 1407 і 1422, при цьому автентичність першої грамоти досить сумнівна. Від­тоді й до 1659 монастир був власністю пере­мишл. єпис­копа. 1691 обитель разом із усією Пере­мишл. єпархією при­єд­налася до унії, після 1739 уві­йшла до Руської конгрегації (провінції) ордену василіян. Під час секуляризації, проведеної австр. владою 1784, монастирю вдалося уникнути ліквідації. 1788 при ньому засн. школу, що діяла до 1911. У 1811 сюди з ліквідов. Білин. монастиря (зна­ходився у с. Велика Білина, нині Самбір. р-ну Львів. обл.) пере­несено чудотворну ікону Богородиці, яка привертала увагу тисяч прочан. Найбільший роз­квіт монастиря припав на 1920–30-і рр., коли тут діяв василіян. ліцей, а великий архів, що зберігав цінні документи, приваблював багатьох дослідників. Після при­єд­на­н­ня Зх. України до СРСР 1939 монастир ліквідовано, його майно пограбовано. У спорудах роз­міщено рад. військ. частину, після 2-ї світової війни — школу-інтернат для глухонімих дітей. 1963 монастир. ансамблеві на­дано статус памʼят­ки архітектури, у 1970–80-і рр. проведено археол. дослідже­н­ня. 1990 монастир. церкву пере­дано парафіянам с. Лаврів, 1994 від­новлено василіян. монастир. Комплекс монастир. будівель знаходиться у долині р. Лінинка (притока Дністра), за 600 м на Пн. Зх. від нього — монастир. цвин­тар (на горі св. Іоан­на). До поч. 1950-х рр. тут стояла церква св. Іоан­на (від 1760 ві­дома як де­ревʼяна, 1804–14 споруджена це­гляна). Гол. будівлею монастиря є мурована церква св. Ону­фрія, яку більшість сучас. дослідників датують 13 ст. Початко­во храм складався із 2-х обʼє­мів: збереженого сх. (у плані — триконх) та ві­домого за архіт.-археол. дослідж. зх. (у плані — ква­драт., вежеподіб.). У 14–16 ст. із Зх. прибудовано притвор. Бл. 1675–1705 церква за­знала знач. змін у стилі бароко: зʼяви­лися бічні квадратні крила з Пн. і Пд., в яких влаштували під­земні крипти; над центр. частиною зведено видовжений 8-гран. барабан, увінчаний банею; із Зх. прибудовано прямокут. при­твор-тамбур; встановлено 5 ма­лих декор. верхів. 1860–67 знято декор. верхи й облаштовано три­схилий дах; 1910–14 ро­зі­брано деякі старі склепі­н­ня та зроблено нові, прибудовано там­бур, змінено зовн. декор, якому на­дано неороман. рис замість барокових. Не­зважаючи на чи­с­лен­ні пере­будови, церква збе­регла риси памʼятки візант.-афон. стилю, роз­квіт якого при­пав на 13–14 ст. Це єдиний збе­режений монастир. храм 13 ст. на колиш. тер. Галиц. князівства. 1910 під час ремонту від­крито фрагменти середньовіч. фресок, які збереглися на стінах притвору. Зображе­н­ня роз­міщене в 3-х горизонт. смугах: у нижній — сцени на теми Акафіста Богородиці, у середній — свя­ті в медаль­йонах, у верх­ньому — Вселен. собори. За стиліст. озна­ками стінопис виконаний у пост­візант. традиції. Він датов. серед. 16 ст. і повʼязаний із діяльністю майстрів з Пере­мишля. Унікальність фресок полягає у тому, що донедавна це був єдиний ві­домий витвір укр. художників-монументалістів 14–16 ст. на території України. Від 1675 у криптах ховали ві­домих політ. і реліг. діячів, серед яких — господарі Молдов. князівства, православ. та греко-катол. ієрархи. 1860 останки з під­земель церкви пере­несено на монастир. цвинтар. Навколо церкви по пе­риметру роз­міщувалися дере­вʼяні житл. й госп. споруди, які утворювали за­мкнений прямокут. двір, при­стосов. для оборони. Після великої пожежі 1767 замість згорілих споруд у 1770–80-х рр. споруджено нові муровані будівлі, 1902–11 замість них по­став монастир. будинок, що існує дотепер (при цьому докорін­но змінено планува­н­ня по­­двірʼя). Окрім храму, із давніх споруд збереглася вежа-дзвіниця, яку гіпотетично датують давньорус. часом.